Якщо я, наївна, сподівалася, що Святослав Колодій дасть мені спокій, то йому на ці сподівання було явно плювати. Ні, звісно, близько тижня, після тієї нашої зустрічі він мене не чіпав і ніяк не позначав свою присутність. А ось пізніше…
Черговий лист від відділу придбання нерухомості компанії «Колодій Інвест» полетів у смітник. Я навіть не стала його розгортати, розуміючи, що не побачу там нічого нового. Вже втретє за останні півтора тижні мені приходили листи з пропозицією викупити будинок разом з ділянкою та обіцянкою «вирішити юридичні питання» щодо заповіту. При тому запропонована сума щоразу ставала більшою.
І чого йому так знадобився цей будинок? У мене складалося враження, що насправді йому не стільки треба та земля, скільки він просто хоче мені насолити.
Даринка якраз мала чергове заняття, тож мені випав час побути наодинці зі своїми думками. І, як це було від першого дня повернення до Волощі, вони були геть невтішними.
Кадр за кадром в голові виринали образи минулого. І я врешті скорилася їм, не в силах більше протистояти, дозволила поглинути мою свідомість.
___
— Мені дуже прикро тобі казати про це, Поліно, але ти мусиш поїхати, — із скорботним обличчям говорила пані Ірина.
Я відчувала, що, насправді, вона не так вже й перейматиметься моїм від’їздом. І точно набагато більше засмутиться, якщо я залишусь.
— Але я не робила цього, невже ви мені не вірите? — зі слізьми на очах промовляла я.
— Звісно вірю, люба, — лагідно всміхаючись відповіла вона. — Але, на жаль, усі факти вказують на зворотнє. Мені дуже шкода, та це — єдиний вихід.
— Але якщо провести незалежне слідство, найняти детектива, адвокатів… — почала я судомно перебирати варіанти, але жінка мене перебила.
— Ти ж розумієш, що все це не так просто? — з натяком промовила вона.
— І звісно ж не безкоштовно, — з глухим роздратуванням додала я, безпомилково зрозумівши недосказане. — Так, я знаю, що на це потрібні гроші.
— І чималі. Десять, а то й двадцять тисяч, — співчутливо покивала головою пані Ірина.
— Двадцять тисяч доларів… — приголомшено повторила я. — Це що за розцінки?
— Все залежить від спеціаліста. У цьому випадку потрібен найкращий.
— Для мене це захмарна сума…
— Отож бо. Сама подумай, Поліно, хто буде це все оплачувати? Ми? Наша компанія і так зараз переживає не найкращі часи. А у тебе немає стільки грошей, — вона глянула на мене поблажливо, але я відчувала в цьому погляді зверхність та розуміння власної переваги. — Якщо ти справді любиш Святослава, то зробиш все, аби допомогти йому зберегти становище та уникнути ще більшого скандалу. Ти ж любиш його, Поліно? Підеш на це?
— Так, звісно, — сльози котилися моїм обличчям, і я вже не мала сил їх стримувати.
— Я знала, що ти не хочеш бути відповідальною за те, що він втратить усе, що роками будувала його сім’я. Адже так?
— Ні, не хочу, — промовила я мляво, витираючи сльози та стримуючи схлипи, які так і прагнули вирватися з грудей. — Я поїду з Волощі завтра ж. Але мені треба якось повідомити про це Святослава…
— Ні, люба, — перебила мене пані Ірина. — Вам бажано не бачитися зараз. Залиши йому якусь записку та передай через тітку чи друзів. Але повідом там, що тебе викликали з Волощі якісь термінові справи, і що ти повернешся, щойно зможеш. Інакше він кинеться вслід за тобою, і всьому настане кінець. Ти зрозуміла?
— Так, зрозуміла, — занімілими губами промовила я.
— І, сподіваюся, не варто нагадувати, що цю нашу розмову ми маємо зберегти в таємниці?
— Я все розумію, — голос мій був ніби неживим, та й я сама зараз почувалася саме такою.
Мертвою всередині.
— Ми дамо тобі грошей, аби ти могла влаштуватися на новому місці, — перервала тишу пані Ірина. — Яка сума тебе влаштує?
— Ні, — заперечила я, можливо, навіть дещо різкувато. — Дякую, не потрібно. Я маю підробіток і мама мусить вислати наступного місяця. Впораюся.
— Як знаєш, — мама Святослава люб’язно всміхнулася. — Облаштовуйся, почни нове життя, і постарайся забути про нашого сина. Так буде краще. Для вас обох.
__________
ВІД АВТОРКИ:
Любі читачі, ось ми нарешті дійшли до того моменту, який усі ви найбільше чекали. Минуле наздоганяє Поліну не лише наяву, але й у спогадах. А вони якраз зможуть розповісти нам багато цікавого. Робіть свої припущення, чому насправді мати Святослава так вчинила? А його роль у цій історії ми побачимо вже у наступному розділі!
#166 в Любовні романи
#36 в Короткий любовний роман
#76 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 19.11.2026