Осінній секрет для мільйонера

Розділ 6. Поліна

Осінній ліс зустрів нас дзвінким переспівуванням пташок, запахом грибів та шурхотливим листям, яке  вже поступово почало забарвлюватися в жовто-коричневі кольори. Під ногами лежав цілий килим з шишок та соснових гілок з одного боку та жолудів із дубовим листям з іншого. І цей особливий аромат осені… Коли сонце ніби ще нагріває землю, даруючи незрівнянний запах тепла та літа, але водночас — вона відлунює ароматом грибів і сирості, які натякають, що осінь вже сміливо входить  у свої права.

Я припаркувала авто при стежці так, щоб не заважало, якщо раптом хтось заїжджатиме, і ми з донькою вийшли на лісову дорогу.

— Мамусю, як тут гарно! — вигукнула Даринка, розставивши руки та покрутившись навколо себе. — А гриби тут є?

— Думаю є, — з посмішкою відповіла я. — Але збирати ми їх не будемо.

— Чому? — Даринка скривила ображене личко.

— Тому що я не знаю, які з них їстівні, — промовила я змовницьким шепотом, і додала удавано лякаючим тоном: — А раптом назбираємо якихось поганок, а вони потім у нас на голові виростуть?

Даринка розсміялася та відповіла:

— Мамо, ну ти  чого? Як же вони на голові виростуть? Гриби не ростуть на голові!

— Як не ростуть? — я витріщила очі, із награним здивуванням. — А це що?

Я поклала Даринці на голову гриб, який щойно непомітно зірвала.

— Гриб у тебе виріс, дивись! — я приклала руку до рота, ніби з переляком, а Даринка, помітивши грибочок, зраділа, застрибавши на місці.

— Дай подивитися, мамо! — я поклала їй в руку свою знахідку, вже серйозно попередивши:

— Але на зуб нічого не пробувати, бо я дійсно не знаю, які з них їстівні. Згода?

— Згода! – погодилася донька, оглядаючи гриб з усіх боків.

Коли вона нарешті вдовольнилася цим розгляданням, бережно поставила його біля дерева, промовивши:

— Пробач, грибочку, що ми тебе просто так зірвали, мама просто хотіла побавитися.

У мене на обличчя наповзла посмішка розчулення. Хоча, зізнаюся, слова Даринки мене навіть дещо присоромили. Ну яка ж розумна та чуйна моя донечка! Так хочеться, аби життя завжди було до неї ласкавим та добрим!

— Мамо, а давай назбираємо шишок? Зробимо вдома осінню гірлянду! 

— Давай тоді і жолудів назбираємо, а ще гарного листя! — підтримала я її ідею, діставши з наплічної сумки пакет, який у мене завжди там лежав про всяк випадок. Ось і згодився. 

Дарина погодилася та почала з ентузіазмом збирати осінні дари. Ми з нею  перебирали шишки та жолуді, обираючи цілі та найгарніші. Окрім цього назбирали й дубового листя,  а ще — зірвали кілька гілочок горобини. 

Даринка була в захваті! А я тішилася від того, що моя дитина щаслива. Коли ми назбирали цілий пакет найрізноманітніших осінніх дарів — вирішили ще трошки прогулятися. Ми грали, обіймалися з деревами та робили одне одній фото. Звісно, і без спільного селфі теж не обійшлося. 

Вечорами ми з Дариною любимо роздивлятися наші фото, а вона особливо полюбляє переглядати знімки та відео з того часу, коли була зовсім маленькою.

Ми бігали лісом аж до того часу, поки на вулиці не почало помітно холоднішати.

— Ну що, поїдемо додому? — запитала я доньку.

Щоки її порожевіли від бігу та дуркування, і я боялася, щоб вона не була задовго на прохолодному повітрі така розпашіла.

— Ні-і-і, мамо, ну будь ласка, — почала вмовляти мене Дарина, скорчивши одну зі своїх улюблених «благальних» мордочок.

— Кошенятко моє, вже починає вечоріти. Якщо не хочемо переохолонути – слід повертатися додому, — лагідно, але твердо промовила я.

— Ну, може, ще зовсім трошки? — благально промовила вона.

— Ну, можна, звісно, — задумливо відповіла, розуміючи, що треба брати хитрістю, бо так просто я її з цього лісу тепер не витягну. — Ех, шкода, що тоді ми не встигнемо приготувати гарячий шоколад…

— Гарячий шоколад? — перепитала донька.

На її личку було буквально написано, що вона дуже ретельно зважує який же вибір їй зробити.

— Ага, — підтвердила я, — Здається, я купувала крихітні маршмелоу якраз для такої нагоди. Але ти ж знаєш, що на ніч солодке не можна, тож, мабуть, наступним разом.

Так, це була відверта маніпуляція, і я страшенно каюся в ті моменти, коли мені доводиться її застосовувати до своєї дитини. Іноді мене банально не вистачає енергії та сил на те, аби довго та детально пояснювати чому саме зараз ми маємо зробити саме те, що потрібно та чекати її розуміння й згоди. Слабке виправдання, але яке я.

— Ну добре, — поміркувавши секунд двадцять промовила Дарина. — Поїхали вже додому, і справді якось прохолодно!

Я розсміялася та, вхопивши Даринку за руку, підскоком рушила з нею до авто. А вдома, дивлячись на доньку, я усміхалася й думала: що б я робила без неї? Маленьке сонечко, яке освітлює кожен мій день.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше