Розділ 1. Поліна

«Шановна Поліно Ливанчук! Повідомляємо, що за заповітом вашої рідної тітки Марії Ливанчук вас призначено спадкоємицею житлового будинку за адресою вул. Лісова 11, м.Волоща. Для прийняття спадщини та оформлення спадкових прав просимо вас звернутися до нотаріальної контори “Феркс і Ко” протягом двох тижнів з дня отримання цього повідомлення (у межах встановленого законом шестимісячного строку). Додаємо копію заповіту».

Читаючи цей лист, я з відчаєм усвідомлювала, що усі мої зусилля, спрямовані на те, щоб ніколи в житті більше не наближатися до Волощі з тріском розбилися об реальність. Як би я не хотіла, але мусила їхати та приймати у спадок дім, залишений тіткою. Сподіваюся, вона пробачить мені, що я так і не приїхала з нею попрощатися.

Хоча, судячи з умови, яку вона прописала для отримання спадку, — тітонька і так знала, що я не захочу туди повертатися. Ось лише для чого їй змушувати мене таким чином? Це залишається загадкою, відповідь на яку я вже навряд чи колись отримаю.

Якби була моя воля — я б відмовилася від спадку, хай які сентиментальні спогади, пов’язані з цим будинком я мала. Але зараз у мене були вагомі аргументи на користь того, аби прийняти спадщину. Перший — справи у нас з донькою останнім часом йшли не те, щоб добре. На жаль, після періоду стабільності і розквіту знову почалася якась чорна полоса. І я розуміла, що по-перше — ті сто днів, які ми маємо прожити у будинку за умовами тітоньки допоможуть мені зекономити гроші на оренді житла і хоч трохи вирівняти фінансову ситуацію, а по-друге — хай як дріб’язково це було, але я знала, хто в такому разі викупить будинок, і суто з принципу не бажала його віддавати. Краще пізніше продам комусь іншому, але тільки не їм.

— Мамусю, ми справді маємо їхати? — вкотре питала мене донька, пакуючи свої іграшки у валізу.

— Так, сонечко, — спокійно і з посмішкою відповідала я. — Бабуся Марія залишила нам будинок, і ми маємо його доглянути.

— У нас тепер буде власний дім? — з надією запитала Даринка. — А садок там є? А тваринки?

Донька засипала мене питаннями. У її очах блищав вогник цікавості, дитячого азарту та захвату. На жаль, я не відчувала того самого, але мусила підтримати ці її емоції, аби в неї не залишилося негативних вражень від переїзду.

— Тваринок, мабуть там немає, а ось садок із яблунями та грушами був, — відповіла я, мимоволі поринаючи у спогади.

Даринка задоволено заплескала в долоньки, підскакуючи на місці.

— Це так чудово, мамо! Я зможу їсти фрукти просто з дерева! — вигукнула вона.

— Так, сонечко, звісно, зможеш, — мимоволі заразившись її настроєм, я усміхнулася.

І, можливо, я теж так само раділа би переїзду до будинку, у якому виросла, якби не одне але: там були люди, бачити яких я не хотіла більше ніколи в своєму житті, а вони, напевно – мали таке саме бажання щодо мене. 

І ще менше я хотіла, щоб хтось із них бачив мою доньку та й взагалі знав про неї. Проте, на жаль, обставини склалися так, що іншого виходу зараз я просто не маю.

Ми з Даринкою спакували усі свої невеликі пожитки та, завантаживши їх до багажнику мого старенького форда, вирушили в дорогу.

Їхати з Рудьківки, де ми провели останні три роки, до Волощі було доволі довго. Я переживала, як моя шестирічна донька перенесе дорогу тривалістю майже у вісім годин, але на диво все минулося не так погано, як можна було уявити.

Звісно, я кожну годину-півтори робила короткі зупинки, аби можна було розім’ятися, перекусити та сходити до туалету. Даринка моя завжди була розумничкою: рідко вередувала чи капризувала і росла на диво розуміючою дитиною.

Так і цього разу: донька з дивовижним спокоєм та терплячістю знесла усі незручності, хоч я і бачила, що вона вже дещо втомилася.

Коли ми повернули до дороги, яка вела безпосередньо до Волощі, я відчула важкий, в’язкий ком у горлі, який ніяк не могла проковтнути. Скільки років я втікала від свого минулого, а тепер сама їду йому назустріч, не знаючи, що мені це принесе у підсумку…

_________

Любі читачі! Вітаю вас в новій історії! Буду вдячна, якщо ви підтримаєте її своїми вподобайками та коментарями! Обов'язково додавайте книгу в бібліотеку та підписуйтесь на сторінку, аби не пропустити оновлення! Сподіваюся, вона зможе відшукати місце у вашому серці❤️