2 глава

Дівчина сиділа в кабінеті директора дит. будинку. 

— А коли я зможу поїхати до братів?

— Боже Боже дівчинко, ти це питання запитала разів 15 за пів години. Коли вони зроблять документи тоді і заберуть.

— А багато документів потрібно? 

— Нормально. 

Асіє проявила в дитячому будинку 8 днів. Ось її покликали в кабінет директора.

— Ви щось хот... Кадир Омер, коли дівчина відтчинила двері то побачила своїх братів. Прибігла вона до них обійнявши сильно як це було можливо.

— Ви приїхали по мене? я можу вже йти збирати речі?

— Сестричко потрібно поговорити — голос Кадира тремтів, руки були холодними.

— Кадир, що трапилося? — запитала Асіє коли її посадили на стілець. 

— Дорога моя... Присів Кадир на корточки біля дівчини— Мені не дали опіку.

— Як це не дали? директоре як це розуміти? Зіскочила зі стільця, і на кинулась кулаками на директора. 

— Це не я вирішую, Асіє коли твій брат по працює рік, тоді опіка в його руках.

— Цього не може бути... — Асіє почала дивитись в пустоту, обдумуючи слова директора. 

— Асіє, я також буду працювати, якщо не дадуть опіку Кадиру, можуть дати мені. Ми заберем тебе звідси, тільки не хвилюйся добре?.

— пане директоре, а мене можут забрати, інші люди? Запитала дівчина, тихому голосом.

— Нажаль так.

У Асіє почалась істерика, дівчина лише і дивилась у підлогу, як шкідливе кициня.

— Сестро не плач, будь ласка ми заберем тебе звідси. — проговорив Омер, і трійця обійнялась, вони стояли в обнімку посеред кабінету, дівчина навіть уявити не могла, те що своїх братів бачить в останнє.

— Так все годі, Асіє я і так дозволив тобі по бачитися лише на 5 хвилин, можеш вже йти до себе.

Асіє на останок по прощалась із братами, та зі сльозами на очах вийшла із кабінету, коридор для дівчини вважався не закінченим, всередині все обірвалось. Дівчина зайшла в кімнату, та присіла на своє ліжку, Асіє не могла припинити плакати.

— Так і знала. - сказала дівчина на ім'я Ліза.

— Асіє не надійся, що тебе заберуть.

— Як це?

— Ах да ти ж не знаєш, нашому директору, дають велику суму за кількість дітей, і він не намагається повернути дітей до рідних, дуже сумно - із насмішкой сказала дівчина.

— Вони все зроблять для того, щоб мене забрати - вскочила Асіє з ліжка та вставши на рівні із своєю одноліткою.

— Асіє - грозним голоси сказала Ліза — Не потрібно грати із вогнем, мене весь дит. будинок боїться, а ти тут хто лише 8 днів і багато собі дозволяєш.

— Досить до мене лізти. 

— Та я ще не чіплялась до тебе, а зараз ти дізнаєшся, як зі мною мати справу. — Дівчата, а ну негайно її в кладовку. 2 дівчат взяли Асіє під руки, та штовхнули в кладову, і зачини за собою двері на ключ. Темна сира кладовка. Страх клаустрофобії розростався... 

— Випусти мене звідси, зараз же!

— А то що? Побіжиш до своїх братиків? Це була остання твоя зустріч із ними. 

— Не неси чепухи, випусти мене. - дівчина стукала ногами і кулаками в двері, но їй ніхто не відкрив.

Ось ноги підкосились і дівчина по стінці спиной вниз. Стіни були дуже вузькими. Було все тяжко і тяжко, кисень немов закінчувався в легенях, гарячі сльози опікали облячє дівчини. Картина в очах почала вертіться, вона сиділа на холодній підлозі, піджавши коліна під себе. Життя зупинилось на мить.

Приємного читання❤️