Глава 11. Майстер-клас із відкритими дужками

Я написала Максимові, коли доїхала додому не тому, що він попросив.

Не через наш дивний етичний протокол після кави-не-побачення — просто мені самій хотілося.

Я:
Я вдома.

Максим відповів майже відразу.

Максим:

Дякую.

Потім ще одне:

Максим:

Я дуже старався не спитати першим.

Я всміхнулася, стоячи в передпокої у пальті й одному черевику.

Я:

Помітила.

Максим:

Це рахується як прогрес?

Я:

Так. Маленький, але перспективний.

Максим:

Тоді добраніч, Лєро.

На звичайне “добраніч” я дивилася надто довго. Підтексту там не було — якщо дуже старанно його не помічати, а старалася я недостатньо.

Я:

Добраніч, Максиме.

Потім поставила телефон на зарядку, зняла другий черевик і зрозуміла, що посміхаюся стіні.

— Це просто кава, — сказала я вголос сама собі.

І все одно радісно посміхнулася.

____________________________________________________

Наступного ранку Максимове мовчання вже майже не ображало. У ньому з’явився простір, а не порожнеча, тож я навіть нормально поснідала гречкою — не дуже романтично, зате чудово заземлює після учорашнього “мені сподобалися ви”.

О 10:23 мені написала Оля.

Оля:

Лєро, привіт. Сподіваюся, не заважаю.

Я відразу випросталася.

Повідомлення від Максима — це одне. А от повідомлення від його сестри — це вже вхід у родинну адміністративну систему.

Я:

Привіт. Не заважаєш.

Три крапки кілька разів з’явилися й зникли.

Оля:

У нас у неділю в пекарні дитячий майстер-клас. Це не запрошення “як нареченої”, не подумай. Просто Марічка з учора питає, чи можна покликати “Лєру, яка розуміє Клару”. Я сказала, що спитаю один раз і без тиску.

Запрошення я перечитала двічі. Олині “не як наречену”, “один раз” і “без тиску” звучали так, наче після викриття Гнатюки отримали пам’ятку: не затягувати Лєру до родини через пекарню, двері чи дитину з лялькою. Мило, смішно й дуже небезпечно.

Я відкрила чат з Ірою.

Я:

Оля кличе мене на дитячий майстер-клас у пекарні. Не як наречену.

Іра відповіла через хвилину:

Іра:

Обережно. “Не як наречену” — це перший крок до “ми просто запросили тебе на сімейне фото, бо ти вже тут стояла”.

Я:

Там Марічка просить.

Іра:

Дитина з лялькою — заборонений прийом.

Я:

Я знаю.

Іра:

Хочеш піти?

Я подивилася на повідомлення Олі.

Потім на Маріччин малюнок на полиці.

Потім на фікус, який стояв на підвіконні й досі не мав імені, бо моє життя не могло вирішити навіть це.

Я:

Хочу.

Іра довго думала, а тоді дозволила йти — саме як Лєрі, не майбутній невістці, рятувальній службі чи претендентці на бабусину прихильність.

Я прочитала й зітхнула.

Я:

Ти стала дуже розумна. Це незручно.

Іра:

Я завжди була розумна. Просто раніше ти була зайнята драмою й не помічала.

Я повернулася до чату з Олею.

Я:
Я прийду. Але справді просто як гість. І, можливо, помічниця Клари.

Відповідь прийшла швидко.

Оля:

Марічка зараз танцює від радості. Клара, думаю, теж, але в неї обличчя стримане.

Я засміялася.

Через дві хвилини написав Максим.

Максим:

Оля сказала, що запросила вас.

Я примружилася.

Я:

Ви зараз перевіряєте, чи мене не втягнули без дозволу?

Максим відповів після паузи.

Максим:

“Так, перевіряю”.

Я:

Мене втягнули з дозволом. Але не ви.

Максим:

Я радий.

Я майже фізично відчувала, як Максим стримує запитання про дорогу, комфорт, тиск родини й необхідність сховати тітку Тамару.

Я:

І ні, мене не треба підвозити.

Три крапки.

Максим:

Я ще нічого не сказав.

Я:

Але подумали.

Максим:

“Так, подумав”.

Я всміхнулася.

Я:

Прогрес — це коли подумали, але не сказали.

Максим:

Складний спорт.

Я:

Тренуйтеся.

Максим:

До неділі, Лєро.

Я:

До неділі, Максиме.

Цього разу я не заспокоювала себе словом “просто”: останнім часом воно працювало як ручка до катастрофи — хіба що вже без скрипу.

______________________________________________________

У неділю зранку я прокинулася від повідомлення Марічки.

Точніше, від повідомлення з номера Олі, але стиль не залишав сумнівів.

Оля / Марічка:

Лєро приходи будь ласка Клара буде в зеленій сукні я теж але мама каже не можна брати блискітки в пекарню бо вони будуть у тісті але я думаю можна чуть чуть.

За хвилину прийшло друге повідомлення:

Оля:

Це писала не я. Блискітки заборонені офіційно.

Я відповіла: