Останнє завдання

Кабінет Хранителя містився в глибині бази, далеко від основних залів і коридорів, якими безперервно проходили Апостоли, тому тут майже завжди панувала особлива тиша, яку лише час від часу порушували шелест паперу та неголосний скрип ручки. Алістер стояв навпроти масивного столу, заваленого картами, книгами та різноманітними записами, тоді як Хранитель одну за одною розкладав перед ним речі, які мали забезпечити йому бодай якусь можливість дістатися до Ейденхолда.

— Ось карти, — сказав Хранитель, розгортаючи кілька аркушів і притискаючи їх по краях невеликими металевими пластинами. — Тут позначені найбезпечніші маршрути, якими ми користувалися останнім часом. Звісно, це не найкоротші шляхи, однак саме ними наші люди пересувалися протягом останніх місяців, тому ми хоча б приблизно знаємо, чого від них можна очікувати. Червоним позначені місця, куди я взагалі не радив би тобі заходити, а чорні позначки вказують на старі ділянки доріг, які можуть виявитися повністю непрохідними. Я рекомендував би триматися північно-західного маршруту, навіть якщо через це тобі доведеться витратити на дорогу на кілька днів більше.

Алістер нахилився над картою, уважно вивчаючи нанесені на неї лінії, позначки та старі дороги, які тепер виглядали радше нагадуваннями про давно зниклий світ, ніж справжніми шляхами.

— А ці ділянки що означають?

— Старі дороги, — відповів Хранитель, відсунувши одну карту й підсунувши іншу. — До війни там проходили вантажні потяги та службовий транспорт. Зараз більша частина цих шляхів зруйнована, але деякі ділянки все ж збереглися. Якщо тобі пощастить, вони дозволять обійти кілька особливо небезпечних зон і трохи скоротити час у дорозі.

Хранитель відклав карту й підсунув до Алістера невеликий набір медикаментів, розкладений у кількох акуратно запакованих коробках.

— Тут знеболювальне, перев’язувальні матеріали, антибіотики та кілька препаратів на випадок зараження. Використовуй їх економно й не витрачай без необхідності. Якщо отримаєш серйозне поранення, не намагайся продовжувати шлях за будь-яку ціну, тому що іноді набагато розумніше зупинитися й дати собі час відновитися, ніж перетворити одну проблему на кілька нових.

Алістер ледь помітно усміхнувся, дивлячись на нього.

— Ви говорите так, ніби знаєте мене вже досить давно.

— Я знаю достатньо людей, які говорили приблизно те саме перед тим, як вирушити в дорогу, — спокійно відповів Хранитель, навіть не підводячи очей.

Він узяв чистий аркуш паперу й почав складати список необхідного, час від часу зупиняючись, щоб перевірити власні записи.

— Провізії тобі видадуть на п’ять днів, а води — стільки, скільки ти зможеш нести, не втрачаючи через це швидкості. Патрони…

Хранитель на мить замислився, щось підраховуючи подумки, після чого продовжив записувати.

— …отримаєш додатково, але не розраховуй, що цього запасу вистачить для повноцінного бою. Твоє завдання полягає не в тому, щоб вступати в сутички. Ти маєш дістатися до Ейденхолда, і все інше повинно залишатися для тебе другорядним.

— Я зрозумів.

— І ще одна річ, — додав Хранитель, відкладаючи перо й уважно дивлячись на Алістера поверх столу.

— Яка саме?

— Перед виходом ти здаси форму Апостола.

Алістер насупився, не приховуючи здивування.

— Навіщо?

— Якщо ти загинеш, ніхто не повинен мати можливості ідентифікувати тебе як Апостола, — пояснив Хранитель тим самим спокійним тоном. — Ні за одягом, ні за знаками, ні за будь-якими іншими відмінними ознаками, які могли б пов’язати тебе з нами.

Він відчинив шафу, дістав звідти акуратно складений комплект одягу й поклав його поруч із картами.

— Звичайний камуфляж. Без знаків, емблем і будь-якої належності до певної групи.

Алістер кілька секунд мовчки дивився на форму, намагаючись зрозуміти, наскільки багато насправді приховано за цим простим проханням.

— Тобто, якщо мене знайдуть, я повинен виглядати так, ніби ніколи взагалі не був пов’язаний з вами?

— Саме так, — відповів Хранитель. — Якщо хтось знайде тебе, він не повинен отримати жодного доказу того, ким ти був і звідки прийшов.

У цю мить двері кабінету відчинилися, і на порозі з’явилася Єва.

Вона ввійшла майже безшумно, однак одного погляду на неї Алістеру вистачило, щоб зрозуміти: щось було не так. Зазвичай спокійна, зібрана й упевнена в собі, Єва зараз виглядала помітно напруженою, хоча з усіх сил намагалася цього не показувати. Її погляд лише на мить затримався на Алістері, після чого вона перевела його на Хранителя.

— Алістеру потрібно зі мною поговорити.

Хранитель навіть не підняв голови від списку, який продовжував заповнювати.

— Ми трохи зайняті.

— Я бачу.

— Тоді поговоріть пізніше.

Єва залишилася стояти на порозі, не зробивши ані кроку назад.

— Ні, — сказала вона після короткої паузи. — Зараз.

Алістер перевів погляд із неї на Хранителя, намагаючись зрозуміти, що саме змусило Єву так наполягати.

— У мене справді немає часу на розмови, — сказав він, звертаючись до неї. — Мені ще потрібно підготуватися, зібрати речі, перевірити зброю. Чим швидше я все закінчу й чим краще підготуюся, тим швидше зможу вирушити та повернутися.

Єва подивилася йому просто в очі.

Саме цей погляд змусив Алістера замовкнути, оскільки він раптом побачив у її обличчі те, чого майже ніколи там не бачив. Це не було роздратуванням, сумнівом чи навіть звичайною тривогою, яку людина може дозволити собі перед небезпечним завданням. У її очах був справжній страх, який вона намагалася втримати всередині настільки відчайдушно, що від цього він ставав лише помітнішим.

Алістер повільно видихнув і, вже без колишнього поспіху, відповів:

— Гаразд.

Єва розвернулася й швидко вийшла з кабінету. Алістер рушив за нею, перед виходом кинувши Хранителю короткий погляд.