2. Робота й сімейні негаразди

Тиждень пройшов у пошуку слушної вакансії. Їх в інтернеті було сотні, але кожен раз нашу героїню щось бентежило, і вона переходила на іншу сторінку. Страх перед незвіданим відбивав бажання, але розуміння того, що скрута підступає, дівчина наважилась ризикнути.

«На постійній основі потрібен оператор чату.

Умови роботи:
* Головна перевага — віддалена робота з чашкою кави, що може бути краще?
* Гнучкий графік.
* За Вами буде закріплений менеджер, який відповість на всі питання і допоможе розібратися в роботі.
* Робота цікава, а головне прибуткова!

Головні вимоги:
* Комунікабельність, відповідальність, ретельність і творчий підхід!
* Обов'язково доступ до інтернету з телефону та /чи ПК цілодобово; готовність активно працювати.
* Знання англійської мови.
* Ведення грамотної кореспонденції», — прочитала Оксана на сайті підбору роботи.

Усе нібито підходило. Тим паче, що англійською володіла на найвищому рівні — філолог-перекладач з червоним дипломом. Оксана натиснула кнопку «Подати заявку».

Довго чекати не довелось, уже протягом години прийшла відповідь  на електрону скриньку з посиланням на вебінар.

Молода красива дівчина, яка назвалась Вікторією, почала навчання. Як виявилось, основні обов'язки полягали у веденні електронних листувань від імені клієнток шлюбного агентства Corcond на міжнародному сайті знайомств Love.club.

Перша думка, що промайнула в голові Оксани — закрити кришку ноутбука, і більше не шукати нічого подібного. Але зачекавши кілька секунд, щоб зібратись з думками, вирішила взятись за цю роботу. По-перше, гроші вкрай необхідні, по-друге, вона нічим не ризикує, а по-третє, у самої не вийшло з коханням, може хоча б іншим допоможе. Дівчина щиро повірила, що її робота подарує людям світлі почуття, і поринула з головою в навчання, а далі в роботу.

Кожен її ранок розпочинався з проходження тесту на сайті агентства, а далі засідала на сайті Love.club, шукаючи кавалерів для якоїсь довгоногої бізнеследі Китасюк Ольги. А потім цілий день відповідала на листи закордонних ловеласів.

Телефон тихенько дзенькнув, і дівчина приготувалась знову писати солодкуваті повідомлення черговому «другу», але то було сповіщення з фейсбуку: «Прокопенко Антон додав сторіз». Дівчина не хотіла дивитись, але цікавість пересилила, і Оксана глянула. Ледь щелепа не відвисла, а щокою уже потекла зрадницька сльоза. Її чоловік в обіймах з якоюсь дівкою, і напис: «Дівчулі, я свободний. Налітай».

Оксана знала, що не пробачить і не повернеться, але і такого аж ніяк не очікувала. Пройшло всього два тижні, а він... Уже не одна сльоза текла з очей, і дівчина була готова зірватись на ридання, але дзвінок у двері змусив опанувати себе.

— Привіт, Оксаночко! — маленька жіночка-листоноша привіталась відразу, як дівчина відкрила двері.

— Доброго дня, тьотю Таню. — Оксана постаралась вичавити усмішку.

— Тут тобі лист на замовлення. Підпишись, доню. — Ця жіночка була завжди привітна і щира.

Тремтячими руками Оксана взяла листа. Серце відчуло тривогу ще до того, як прочитала назву відправника Шаргородський ДРАЦС. Попрощавшись поспішила зачинити двері, щоб залишитись наодинці.

— Кріпись, — почула наостанок від тітки.

Повідомлення від РАЦСу про те, що Антон подав на розірвання шлюбу. Потрібно через тиждень з’явитись до них —  написати згоду чи відмову.

Мелодія телефону злякала дівчину, вона бідна аж підстрибнула, але взяла ґаджет у руки. Це був дзвінок на якого вона аж ніяк не очікувала — мама.

— Слухаю, — стримано відповіла, намагаючись не видати своїх емоцій.

— Що?! — кричав жіночий голос. —  Догралась?! Як ти могла? Мені Антоша все розказав.

— Може й мені розкажеш, — важко видихнувши, промовила Оксана. Відносини з мамою завжди були натягнуті. А останні роки зовсім зіпсувались, вона ставилась до рідної доньки гірше, ніж до невістки, проте Антона ледь в зуби не цілувала. Оксана тішилась, що у мами з чоловіком гарні відносини, хоча й себе було шкода. Але вона вже звикла.

— Залиш свою іронію при собі. Я тебе не так виховувала.

— А хіба ти виховувала? —  буркнула дівчина і прикусила язик — ніколи не могла перечити матері. Це вперше вона щось відказала.

— Шльондра, а я ще тебе перед Антошею захищала! —  крикнула жінка та обірвала розмову.

— Дуже цікаво, що ж твій Антоша наговорив? — прошепотіла Оксана у порожню слухавку. Жінка почала здогадуватись, чому мати постійно з нею сварилась — «дорогенький чоловік» щось наговорював.

Плакати, жаліти себе уже не хотілось. Вона відкинула телефон. Не хотілось нічого — навіть дихати. Тому, коли знову дзенькнув телефон, сповіщаючи про лист з Love.club, дівчина потяглась за ґаджетом, щоб вимкнути його повністю. Вона хотіла залишитись у тиші, наодинці зі своїми почуттями. Та вистачило лиш ковзнути поглядом на екран, і дівчина вирішила прочитати повідомлення. Це був не заїжджений лист на кшталт: «Привіт красуне. Твої очі, як смарагди. Я хочу тебе любити. Ти прийшла до мене уві сні», які вже так остогидли Оксані, але через роботу змушена терпіти.

«Бувають хороші та погані дні. Не дозволяй поганим перемогти... Але дуже сподіваюсь, що цей день буде хорошим для нас обох, наше знайомство прикрасить його!» — писав незнайомець під ніком Andre Falcone.

Початок листа — то цитата з улюбленої книги «Двір мороку та гніву» й така необхідна зараз. Якби не знання англійської, навряд чи ці слова вразили її. Навіть не знала, що відписати. Шаблони надані агентством аж ніяк тут не підійдуть.

«Дякую за ці слова, вони врятували мій день», —  написала, натиснула кнопку «Відправити» та ледь помітно усміхнулась крізь сльози.

Чотирнадцяте червня 2021-го року — день, коли потрібно зустрітись з Антоном. Ранок був похмурий, погода кидалась дощем і блискавками. У такий день потрібно сидіти дома, обійнявшись з чимось м’якеньким і дивитись улюблений серіал, або читати книги. Але Оксана збиралась на зустріч, на болючу для неї зустріч. Ще й спогади накривали з головою. Якраз у цей день, п'ять років назад, була  така ж погода, і якраз у цей день Антон зробив пропозицію руки та серця. Дівчина змахнула головою, щоб прогнати болюче ехо минулого. Вдягла найкращу свою сукню та зробила пречудовий макіяж. Вона не дозволить нікому, а особливу проклятому зраднику, бачити свого болю.