Епілог 1. Побачимося знову

Як відчувається звільнення? Він ніколи цього не знав, бо не міг отримати. Він завжди був комусь, щось повинен і здавалося ніколи не знайде спокій для себе. 

Колись він думав, що єдині кому він нічого не винен це А Ран і діти, але…

Він розгублено стояв посеред вулиці, не знаючи куди може прямувати, адже уявлення не мав де знаходиться. 

–  Сонбе! –  почув він знайомий голос і обернувся не вірячи своїм очам.

Ну точно, ледь всміхнувся чоловік. Була ще одна людина, яка ні в чому його не звинувачала і навіть зараз здається не збиралася його задушити за першої ж можливості. 

–  Чи мені краще називати вас аджоссі, – усміхнулася вона, –  і скільки вам років, –  а тоді простягнула йому пакунок, який несла. 

Узяв в руки і здивовано подивився. Тофу. Серйозно? То вона так хоче привітати його з отриманнням свободи. Миле дівча усе ж таки. 

–  Кумао, Фіоно, –  ледь всміхнувся він, –  а тоді тихо сказав –  мені 47. 

Фіона застигла і дивилася на нього так наче бачила вперше. Хоча так воно й було. 

– Логічно, – нарешті видала вона, – це могло бути правдою...але ви не виглядаєте на скільки років, я якщо чесно майже різниці не побачила, – якось роздратовано сказала вона. 

–  Не думав, що ви зізнаєтеся, хьон, – схвально сказав Томас, який був поруч. 

Тоді він став на його бік і допоміг, коли він думав, що той ніколи не повірить. Тепер можна сказати, що всі врятовані. 

–  То ви нарешті зможете возєднатися зі своєю сім'єю? –  поцікавилася Фіона серйозно. 

Ім Ші Йон кивнув. Мабуть, так. Хоча їх всіх точно чекатиме найсерйозніша розмова в житті і йому дуже не хотілося аби вона відбулася, але що інакше не вийде. 

– А точно, – додав Томас, і відкрив свій рюкзак, – тримай свої пожитки. Вибач, віддаю лише зараз.  

– Кумао, – ледь схилив голову він, – а тоді поцікавився телепатично, – а якщо чесно, чому ти це зробив тоді?

– Можливо тому що ми тепер з Фін одружені завдяки тобі? – відповів він своїм звичайним жартівливим тоном, і лише тоді зрозумів, що зробив це вголос. 

– Це ж не зовсім насправді – пробурмотіла Фіона натомість. 

– Будь ласка, – усміхнувся і додав, – то куди ви далі? Я майже нічого не знаю про події після.

Він вже збирався йти, та все ж зупинився, щоб запитати про це. 

– Ми вирушаємо у подорож вивчати руни, – сяюче усміхнувшись сказала Фіона. 

Здається ледь не уперше за час їхнього знайомства вона була такою радісною. 

– Але з вами усе буде гаразд? 

– Головне не нервуватися для мене, а так...вам більше не потрібно за мене хвилюватися, – і наче це було сказано як жарт, та означати могло й інше. 

Він кивнув. 

– Щасти вам, аджоссі і надішліть адресу, щоб ми могли навідатися у гості! – сказали вони на прощання. 
І кожний з них вирушив у свій бік.