Розділ 41. Нічого особистого тільки бізнес.

Мун Є На здалася. 

Але навідріз відмовилася щось говорити. З її слів у слідчому ізоляторі їй жилося просто прекрасно, та на висновок напрошувалося інше. Мама Брі не хотіла виходити з норвезької в'язниці, бо там відчувала себе в безпеці. 

Здається Мун Є На теж на щось чекала, бо навіть передавши усі докази відмовлялася підтвердити звідти, хоч одне слово. 

І все ж тепер я могла видихнути, більше жодних замахів на моє життя, жодного контролю і ніхто не буде постійно зі мною. 

Я отримала свободу, коли Є На дозволила себе увязнити. Час від часу навідувалася від неї і вона почувала себе добре. Мені насправді зовсім не хотілося аби з нею щось сталося, не зважаючи на всю ситуацію. 

Дні потекли звично і наш останній навчальний рік наближався до завершення, а разом з тим наближався захист дипломних. 

Тому зараз ми були зайняті тим, що старанно заповнювали свої щоденники спостережень і готували доповіді. Усе поверталося у звичайне русло і здавалося, що кінець справді наближається. 

Знаєте, останній розділ завжди відчувається персонажами. Тому мені було сумно, що зовсім скоро я покину ці стіни. Я не планувала йти на додаткові курси, особливо, після випадку з Є Ною. 

Тож зараз кожного разу, проходячи цими коридорами я подумки прощалася зі всіма улюбленими місцями. 

Якщо подумати…я навіть досі не знаю куди хочу піти далі. Мене не зацікавила ні Академія Творців Доль у яку хотіла піти Брі, а ні Корпорація Сновидінь чи те ж Бюро потаплянців. 

На відміну від моїх друзів, я здається ніколи не хотіла пов'язати своє життя з іншими реальностями. Я хотіла спокійно створювати дизайни там де й раніше. 

Цікаво, коли наші шляхи розійдуться чи залишимося ми друзями. 

– Фін, – з роздумів мене вивів голос Томаса, який окликав мене зовсім поруч. 

Здається він як завжди біг. 

– Ти від Терези тікаєш? Знову насварила? – поцікавилася я м'яко. 

– Ні, заперечив він. Я до тебе. У мене є пропозиція від якої неможливо відмовитися, – хитро сказав він і став поруч, спираючись на вікно і дивлячись прямо на мене. 

– І що вже ти надумав? 

– Вийди за мене заміж! 

Я декілька миттєвостей здивовано дивилася на нього, не розуміючи, що він щойно сказав і чи це не черговий жарт. 

– Хіба люди спочатку не пропонують зустрічатися…– повільно промовила. 

Томас тим часом подивився на мене здивовано. 

– Та ми ж уже знайомі більше п'яти років, нам уже хіба одружуватися, – протягнув він з лукавою усмішкою. 

Тесс. І тут в мене починає грати 

Еліс. Перший будильник Брігель. 

Лисиця. Перша пісня, яка згадується з історією Дельфі. 

Асін. Ну й тоді вже з Морфеєм. Чекайте і це ж була та сама пісня яка грала в кінці дорами. Як символічно. 

І все ж був у цьому якийсь підвох. Я пильно подивилася йому в очі декілька хвилин і нарешті він здався. 

– Я вирушаю в подорож для вивчення Рун, але для цього потрібно бути одруженим. Це було моєю мрією від самого початку навчання тут. 

Я неочікувала такого зізнання. А ще не хотілося аби він взнав, що я й уявлення про це не знала. 

– Чи можна мені подумати? – запитала. 

– Це ніяк не вплине на роботу, – запевнив Томас, мабуть, одразу зрозумівши, що мене хвилює, – і авжеж ти не зобов'язана. Просто ти для мене найближча людина після батьків і Терзи, – тихо сказав він. 

Я замислилася. Мені ж особливо нічим зайнятися. Тож це по факту чудова можливість, зважаючи ще й на те, що я поглиблено вивчала руни. 

– Згода, – сказала я. 

– Вже, – не повірив Томас. 

– Я подумала, – відрізала я, – і все ж з ким би ти вирушив, якби не зі мною?

– Селестра. Флав. Терза на крайній випадок, у нас і так однакове прізвище, а одруження там більше для галочки, – швидко відповів він, наче вже приготував відповідь наперед. 

– Он як, – зітхнула я, отже таки варіанти були, – тоді можна буде дізнатися деталі? 

– Звичайно, – сказав він, – надішлю на телеграм. 

Він відкрив телефон, щоб не відкладати на довго і раптом його вираз змінився з веселого на абсолютно похмуре.   

– Вибач, мушу бігти, – попрощався він і помчався кудись сходами. 

Я навіть запитати не встигнула що ж трапилося. Та й у мене ще були справи, тому не робила спроби щось дізнатися. 

Так пройшов час і ось настав захист дипломних. Я страшенно нервувалася, навіть попри те, що все чудово підготувала, не вдавалося заспокоїтися. 

Руки все продовжували тремтіти. 

– Фіоно ссі, – почула я голос Ші Йона сонбе. 

– О ви тут? – здивувалася, бо направду давно його не бачила і це дещо засмучувало. 

Усе ж я звикнула до його присутності. 

– Хотів вас підтримати, – усміхнувся він і простягнув мені пляшку з водою. 

– Кумао, – сказала тихо і з вдячністю прийняла. 

І справді гадаю від декількох ковтків прохолодної води мені стане легше. 

– О точно, – я закрутила кришку і обернулася до нього, – а ваших дітей ну тих, що на фото як звати. 

– Гадаю це не таке важливе питання, яке не може зачекати, – знизав він плечима і опустився на лавку поруч, – я почекаю, поки ви здасте. 

Я й справді чудово усе здала. Не знаю чому та у мене вийшло відповісти спокійно і впевнено. Інколи на якихось питаннях я зависала, але все ж змогла викрутитися. 

Темою моєї дипломної було – Мода у магічному світі Тангервільн. 

Еліс. Як згадати книгу, яку ти не написала хоч якось. 

Лисиця. Просто десь рандомно її згадати. 

Асін. Не руйнуйте весь момент. 

Тесс. Мені й нічого додати. Ви вже й без мене все обговорили.   

Тому я деякий час провчилася у їхній школі Академії Енседол і змогла багато чого нового дізнатися, а також познайомитися з деякими визначними людьми звідти. 

А от запитували мене про все до дрібниць і не завжди це стосувалося самої теми.