Розділ 40. Останнє милосердя

Мун Є На не змусила нас чекати і на диво сьогодні вона навіть виглядала інакше. 

Наче її стара версія повернулася. 

Якщо подумати інколи вона навіть нагадувала мені Тіффані або леді Кесседі Амфро, хоча якщо подумати інколи складалося враження, що вихідці Академії Сновидінь усі чимось схожі. 

Вона більше не дивилася глузливо і не поводилася неприємно, навпаки була як та свята невинність. 

Можливо через те, що у мене всі докази і їй більше не ма, що протиставити або й справді здасться. 

– Тож, що ти хочеш почути? – запитала вона. 

– Ти була сталкеркою Ші Йона сонбе? – запитала почавши з найважливішого, адже її слова перевіряли і його також. 

Дуже зручно, якщо подумати. 

– То він навіть назвався справжнім імен. Неочікувано, – протягнула вона здивовано, – і так я й справді була його сталкеркою, – усміхнулася вона звично, а потім таємниче додала, – але не тому що ви могли подумати. 

Отже, це правда, але невже тому що винен він. А і ще одне…

– Чекай, ти знала його під іншим іменем? – цього разу була моя і інших черга дивуватися. 

– Так, як же там було Хьон Су чи Кьон Су, щось таке, – сказала вона таким тоном, наче згадувати їй зовсім не хотілося. 

Еліс. Ну принаймні тут пригодилося. 

І справді того з ким вона тоді зустрічалася саме так і звали. 

– Як ти закинула нас у Перевернутий і чому зараз називаєшся іншим прізвищем? – запитала Брі загрозливим голосом. 

– Злякалася, – чесно зізналася вона, – а це на превеликий жаль, моя здібність. Щодо прізвища, просто його змінила аби приховати свою особу. Якщо вже взагалі так цікавить то це прізвище моєї мами. 

Це теж схоже на правду. Дивно, якось надто легко вона говорить правду, хоча може це просто до того часу як ми запитаємо найважливіше. 

– А навіювання? – згадала я. 

Боже, а якщо ми зараз усі в небезпеці і так спокійно з нею говоримо. 

Вона ледь всміхнулася, а тоді тихо запитала. 

– Це він так сказав? – запитала з цікавістю. 

Лисиця. Чамкам. Ви ж не хочете сказати, що це його здібність? 

Тесс. Якщо подумати ми колись цим цікавилися? 

Асін. Я не знаю. 

Еліс. Та заспокойтеся ви ще ж нічого не відомо і все можна дізнатися. 

Тесс. Але звучить то цілком логічно…ви не думаєте. 

– І ні, я також не знаю, яка здібність в нього, – відповіла вона на наше німе запитання. 

Тесс. Потрібно було скласти список запитань, щоб не забути, що вони хотіли в неї запитати. Хоча єдине по справжньому важливе хіба що. 

– З цим вже якось самі розберемося, – сказав за всіх Томас, а тоді простягнув їй записи. 

Вона уважно прочитала і розсміялася. 

– Не дарма я сюди прийшла, – сказала вона задоволено, – на мене й справді забагато всього повісили. 

– Тоді що з цього правда? – відповіла тоном людини, яка все ще хоче довіряти, але не знає чи може. 

Вона схилила голову на руки і довго мовчала цього разу справді не знаючи, що говорити, а тоді видала те від чого Брі вражено скрикнула. 

– Я була подругою Елері і щоб врятуватися уклала договір з Морфеєм, – нарешті сказала коротко, – це сталося…ще до курсів насправді, – додала неохоче, але на диво не стала підтримувати нашу версію. 

Далі вона провела рукою до наступного рядка і попросивши у мене ручку декілька разів їх перекреслила. 

– Отже….хто вам надав цю інформацію? – запитала Є На так зловіще, що зараз мені здався її погляд схожим на той який у Морфея. 

– Ші Йон, – прошепотіла я сподіваючись аби вона мене не почула.

– Ну хто б сумнівався, – з гіркотою зазначила вона, та більше щодо цього нічого не сказала лиш почала пояснювати, – я справді додавала ці речовини та лише тим людям на яких вказував Морфей…як і Елері у свій час, – цього разу у її тоні було щире шкодування. 

– Чому ми ніколи не перетиналися? – поцікавилася Дельфі. 

– Бо ніхто з його людей не може знати одне одного в обличчя, якщо подумати ми зараз повинні були б вже давно лежати у магічній комі, а не теревенити, – зазначила вона рівно, наче це було щось звичне. 

Якщо подумати скільки насправді студентів працювало на Морфея. Ми знаємо лише трьох з них, але наскільки більше їх насправді. 

Тесс. Впевнена, що “мертвий випуск” має до цього відношення, адже вони були першим випуском за ректорства Морфея і єдиними, хто й хотіли його знищити. 

– Що за зілля ти їм давала? – запитала Селестра вчасно перевівши тему з небезпечної на більш нейтральну. 

– Емортіунс.

Асін. Пояснювальну бригаду можна? 

Тесс. Я не буду вам склад писати, самі згадуйте. А хоча, що ще за листя кларонсу, гілки емортіалу  з Елізіуморту, танвертен, арконс і фельверчія. 

Еліс. Із Саду Елізіум. Це та про яку я подумала? 

Лисиця. Він росте лиш в неї. Демониці Рівноваги Елізіум. А інші…Тесс це з Тенебрісу, усе. 

Тесс. А отже…

– Він же ж рідкісний, – сказала Брігель вражено, – наскільки рідкісний, що навіть рецепт його давно забутий а в реальностях існує лиш декілька флаконів, тоді як. 

Вона похилила голову і тихо відповіла. 

– Це моя вина. Я була в Тенебрісі у Ілюзорному місті і навчилася його створювати за проханням Морфея…правда тоді я ще не знала, що це він…

– Обманюєш, як дихаєш, – почулося з за сусіднього столу. 

Лисиця. Тінь Еліс, я впізнала їй голос легко, бо ми часто бачилися завдяки Брігель, то ж навіть обертатися не потрібно було. Лиш подумки подякувала за допомогу. 

Мун Є На скривилася, наче з'їла лимон, вона була впевнена, що обведе всіх нас, а тут…хоча, якщо подумати інші теж могли давно її викрити. Отже, на щось чекали. 

– Та й правду кажучи, вона вже давно обманює, – додала Брі з усмішкою і її різні очі зблиснули небезпечним блиском. 

А я навіть уваги не звернула, бо зосередилася лиш на тому аби хоч щось виявилося правдою.