Розділ 38. Єдиний правильний вибір

Томас

Мун Є На навіть не відреагувала, коли Фін і Ші Йон побігли, наче для неї вони не мали жодного значення. 

– Чому ти узагалі переслідувала Фіону? – поцікавився, не розуміючи її дій. 

– А який сенс, – знизала плечима вона, – з нею ж Ші Йон. 

Я здригнувся. Ми забули, що раніше вважали його небезпечним і що як це було недарма. Що як усі його слова обман і він таки зашкодить Фіоні. 

– Сумніваєшся, – задоволено сказала вона. 

– Ні за що! – заперечив я чисто з принципу, що…а хоча я ж змінив своє ставлення до Ші Йона. 

Спочатку авжеж зробив це лише, щоб спостерігати за ним з першого ряду, а потім і сам не встиг усвідомити як звертання хьон стало щирим виявом поваги до старшого. От же…

Як я міг втратити пильність. І все ж…я не буду сумніватися перед нею. Ні за що! 

Вона ж тим часом зробила крок ближче. 

– Ти зізнався їй. Я тоді думала, що чудово вам допомогла наостанок, але гадаю ні, – цього разу у тоні Є Ни було щось схоже на смуток з розчаруванням. 

– То ти зробила це спеціально? – здивувався я, бо не думав, що її вчинок був специфічним добрим наміром. 

– Я поставила на те, що ви почнете зустрічатися до закінчення Академки, тож мені просто шкода мої гроші, – відповіла вона, але я вже зрозумів, що правда полягає ще в чомусь. 

– Гаразд, як скажеш. І скільки таких? – поцікавився серйозно. 

Боже, що я узагалі зараз роблю. Чому я обговорюю з нею десяте замість першого. Як вона взагалі так майстерно перемінила тему? 

– Всі кому не ліньки і не шкода поставити гроші, але більшість у вас вірять. 

Гадаю, це потрібно розуміти як сподіваються, що їхня ставка не прогорить і вони не втратять свої гроші. Часи йдуть, а магічні Академії об'єднання не змінюються я почалося з Аві так і перейшло у всі інші. 

Тесс. А що треба ж якось розважатися, а то від нудьги помреш. 

Асін. А навчання. 

Еліс. Одне іншому не заважає. 

– Он як, – кинув я, – а може ти все ж поясниш навіщо тобі Фін, невже лише через докази. 

Вона зітхнула і просто рушила вперед, наче чи то хотіла аби я мовчки послідував за нею…що я і зробив навіть не розглядаючи інші варіанти. 

– Ні, – нарешті неохоче мовила, – вона була хорошою подругою, та й ти сам знаєш наскільки Фін застрягла у цьому образі. 

Я кивнув, хоч і не хотів цього визнавати. Але здавалося Фін і справді було важливо бути хорошою для всіх і тільки зараз щось змінилося. Може за це варто подякувати Ші Йону і цій Мун Є Ні. 

– Тоді чому…я справді не розумію, чим ти керуєшся у своїх дивних діях? – запитав щиро. 

– Бо колись зробила єдиний правильний вибір, але який завдав шкоди усім навколо. 

Я здивовано глянув на неї. Не думав, що у нас може бути щось спільне, але хіба я не зробив щось подібне. 

Та здається сама Мун Є На не шкодувала про те, що зробила. На відміну від мене. 

– Я розумію тебе, бо нещодавно зробив схоже, – відповів тихо, а її очі сповнилися подивом. 

Мабуть, вона й сама про це не могла здогадатися. 

– Я хотіла врятуватися. Відчайдушно і вхопилася за останню соломинку, прийнявши допомогу Морфея. Але я не передбачила наскільки складною виявиться працювати на нього і наскільки ж виснажливо, – пробурмотіла вона з гіркотою. 

Здається у мене доля слухати сумні історії інших і бути поруч з кимось таким…хоча Мун Є На інша. 

Тесс. Хто почав їх шиперити буквально за одну сцену? Я перша.

Лисиця. Я за! Всіма руками і лапками. 

Еліс. Чому моя тінь настільки відрізняється від мене. Я все ще за Фіону і Томаса. 

Асін. А чисто теоретично? 

Тесс. У нас ніколи не закінчаться ідеї. Бо ми почнемо писати фанфіки по своїх книгах. 

Я не знав, що відповісти і саме у цей момент тихої підтримки я почув знайомий стукіт. Брігель тут. 

Вона наближалася до нас і я обернувся до неї. Подруга виглядала так, наче дізналася щось визначне. А тоді сталося зовсім несподіване. 

– І Є На чи не так? – запитала вона промовляючи кожен склад. 

– Ти…звідки ти це знаєш? – пробурмотіла та, не заперечуючи. 

Мене ж цей факт здивував…хоча якщо подумати я насправді не знав її прізвище раніше, лише імя. 

– У журналі в архіві побачила, – кинула Брі. 

В очах Є Ни промайнув якийсь дивний досі незнайомий вираз обличчя, вона з силою відштовхнула нас і поспішила вперед, навіть не озираючись. 

А я відчув як простір, наче почав ламатися і в наступний момент нас тут більше не було.