Розділ 37. Знову вдома, цього разу насправді.

Фіона

Як колись говорили наші авторки, ніщо так не змушує швидко діяти як дедлайн. Хоча…ось так чекаючи, можна легко запізнитися. 

Я так довго відкладала поїздку додому, а тепер у мене просто не залишилося вибору чи точніше я сама собі його не лишила. 

 Ші Йон ледь всміхнувся і без зайвих питаннь поспішив за мною. 

Асін. Хотіла спитати, хто їм організує поїздку, а потім згадала про круту систему вашої Академки. 

Еліс і Лисиця. Ну якби тобі сказати. 

Тесс. Тільки не кажіть, що це я. 

Еліс. Ні, це не ти відкрила. 

За деякий час ми вже знову повернулися у Академію, а з неї перенеслися в село до моєї бабусі. Адже саме там я й заховала документи. 

– Фіоно ссі, один момент, – зупинив мене Ші Йон і одразу ж продовжив, – як ви мене представите своїм батькам? 

І справді за цим всім я зовсім забула про таку важливу річ. 

– Ну ви ж зустрічаєтеся зі мною, от і вирішили, – знизала плечима я, не бажаючи ускладнювати собі життя довгими поясненнями. 

А так, можуть відчепитися швидше. 

Лише опинившись на подвір'ї я передихнула, а перед очима почали пробігати спогад за спогадом. Я й зовсім забула, що завдяки Томасу дуже любила це місце, а ще проводити час з бабусею. Світлих шляхів її душі. 

Зараз сюди переїхали мої мама й тато, а ще перша молодша сестра зі своїм чоловіком і моїми двома племінниками. 

Я підвела погляд і побачила стару черешню, яка зараз була вкрита зеленим листям. 

І ледь всміхнулася, згадуючи нашу першу зустріч з Томасом. 

“ – Ти, хто такий? – запитала у невідомого хлопчиська мого віку, який з абсолютно нахабним виглядом рвав наші черешні прямо в відро. 

Тесс. Грабують серед білого дня. У нас колись така тема була з грушками, тільки їх зривали…з гілками. 

Асін. Я їх щиро хотіла прибити. 

Еліс. Яка я була щаслива, коли вони кудись зникли і більше не приходили. 

Лисиця. Бо є нормальні люди, а є притрушені. 

Він спритно зістрибнув з дерева і з яскравою усмішкою відповів. 

– А я не для себе, бачив тут живе старенька бабуся і хотів допомогти, – він простягнув мені відро, – я Томас, а ти? 

– О…он воно як, – щиро здивувалася я від такої благородності, – я Ксенія. 

Тесс. І на цьому моменті ми всі дружно згадали Гуцулку Ксеню. А точно її ще й дражнили через це імя, тому вона й стала Фіоною. ( Як на мене гуцулка краще, ніж асоціація зі Шреком, але що вже) 

Еліс. І текст відразу підтягується. 

– Приємно познайомитися, – сказав він і швидко зник за тином. 

Дивний він, подумала тоді навіть не здогадуючись, що одного дня переступлю через себе, щоб йому допомогти.” 

Двір наче й не змінився і відчула умиротворення. 

І саме там зараз гралися мої племінники і лише тепер я згадала, що поспішаючи нічого їм не купила. 

– Тітонько Фіоно, – побігли вони до мене і я натягнула усмішку. 

Жахлива тітонька, добре, що у нашій реальності, тож я створила їм подарунки. 

– Я теж рада вас бачити мої любі, – відказала я і під їхнє щебетання пішла в хату. 

Ім Ші Йон послідував за нами, хоч видно було що йому чи некомфортно чи навпаки щось схоже на вину. 

– Фіона? – здивовано вигукнула моя сестра, – мамо, тату, Фіона приїхала і не сама! – крикнула десь в глиб. 

Я роззулася і пройшла всередину. 

– Привіт, я ненадовго насправді. Тільки чи не чіпали мої речі? – запитала. 

Батьки і чоловік сестри вийшли швидше, ніж я встигнула втекти. 

– Фіоно, доню…– сказала мама і зупинилася на деякій відстані від мене. 

– Мамо…– саме в цей момент Ші Йон ледь підштовхнув мене. 

І я зробила крок ближче, а потім обійняла її першою. 

– А це хто, поцікавилися вони з татом, – коли звернули увагу на сонбе, який весь цей час робив вигляд, що він просто гарний предмет інтер'єру. 

Він не став щось вигадувати, тільки вклонився, а тоді відповів все ж українською. 

– Мене звати Ім Ші Йон, – на цьому моменті він на мить задумався, а тоді продовжив, – зустрічаюся з вашою донькою. 

– Кореєць…ясно, – протягнула мама якось несхвально, а тоді додала італійською щось про Томаса чого я не зрозуміла. 

Та на мій превеликий подив він відповів. 

– Я теж так думаю, – сказав він усміхаючись. 

– Он як…гаразд пройшов, – цього разу вона подивилася на нього так, наче вони мають спільну таємницю, яку потрібно від мене приховати. 

Коли ж я згодом запитала про що була розмова він лиш відповів, що їй цікаво чому Томас не з нами. 

Тесс. Насправді вона сказала, що хотіла аби на його місці був Томас чи щось більш прямолінійне, а Ші Йон з цим погодився. 

Асін. Зіспівалися називається. 

Еліс. І так Ші Йон став другом сімї Корнієць. 

Лисиця. І приїздитиме до них на застілля. 

Тесс. Чом би й ні? 

Та я певна, що там точно тема була в іншому інакше чому моя мама так різко змінила свою думку. Вона ніколи не була з таких людей. 

Коли ми сіли пити чай…сестра відвівши погляд відповіла на моє питання. 

– Твоя кімната…ми перобили її під дитячу…вибач, – сказала вона і здається щиро відчувала те саме. 

– Твої речі ж складені на горищі і ми нічого не викидали, – сказав її чоловік Тимофій, таким тоном, наче мені надали велику честь. 

Ну в нас ніколи не було з ним хороших відносин усе ж не мені з ним жити, то яка різниця. 

– І на цьому дякую, я ж сама поїхала з дому, – буркнула я. 

Завершивши з чаюванням я вийшла на вулицю і вилізла на дах. Ші Йон мав приєднатися згодом, бо його затримали мама й тато. Не думаю, що розмова з ними буде для нього гіршим за все інше. 

Він повернувся через декілька хвилин, але виглядав так, наче його змусили город перекопувати. Цікаво він взагалі вміє це робити?