Розділ 36. Мун як місяць Є На як майстерність.

Мун Є На стояла прямо перед нами власною персоною. 

– І чому ти така живуча, – сказала вона вже без вдаваної доброзичливсоті, – шкода, що не подумала прибрати вас першими, – вона зняла сонцезахисні окуляри і зміряла Ші Йона і Томаса своїм фірмовим поглядом. 

Я ніколи не знала як його пояснити, але це була суміш огиди і ліні. Надзвичайно дивне поєднання. 

“На три…два…один…біжіть” – кинув, Томас, відштовхнувши нас і продовжив, – “я впораюся сам, а ви лише заважатиме” 

Двічі повторювати не потрібно було, Ші Йон схопив мене за руку і ми швидко побігли. Правда мені це давалося складно, то ж через зовсім трохи моя улюблена дорамна сцена завершилася. 

Я віддихалася, а тоід поставила питання.

– І що вже ви встигли обговорити за ті кілька секунд, що ми там стояли? 

Ші Йон, який знав більше не став нічого приховувати, але спочатку поцікавився. 

– Ви були подругами? 

– Можна й так сказати, – відповіла, не бажаючи вдаватися в деталі, адже тепер виявилося, що ця людина була ще гіршою, ніж можна уявити. 

Та колись, на самому початку вона була для мене хтось типу Наставниці, та тепер згадувати про це було соромно і боляче. 

– У неї дар навіювання, – нарешті відповів він, – якби ми затрималися на трохи довше…вам би стало зле. Та й на мене у неї невідомо, які плани були. 

Я кивнула. Не хотілося зараз навіть обдумувати те, що мої думки щодо Є Ни від самого початку могли бути несправжніми і жодної дружби навіть не існувало. 

Озирнулася довкола. Вулиця була мені зовсім незнайомою. За увесь цей час я насправді не так і багато вивчила міста, лише основні вулиці. А от щойно потрапляла у якийсь провулок одразу відчувала себе так наче в трьох соснах блукаю.

Тим часом Ші Йон покликав мене і цього разу заговорив корейською. 

Дивно, я авжеж, продовжувала її й надалі вивчати, але після того як я дізналася він частіше розмовляв зі мною українською. 

Тож я не відразу зрозуміла, про що він. 

А коли нарешті переклала готова була провалитися крізь землю або ж втекти. Та моя витривалість надто низька. 

– Чому ви думаєте, що це через Мун Є Ну…– подивилася я на нього з якоюсь тривогою.

Він сховав руки у кишені і тихо мовив зі своєю незмінною усмішкою. 

– Це ж очевидно. Ви не хочете аби Є На потрапила під суд, навіть попри те, що інакше не можна. Чомусь ви вперто тримається за стару дружбу, чи що? 

Я скривилася. Безсумнівно, Ші Йон сонбе розкрив мене за кілька секунд, а інші не здогадувалися роками. 

– Навіть після того, що вона зробила вам? – цього разу його голос звучав так, наче він хотів достукатися до мого розуму. 

Згадалися слова Томаса про те, що стосунки з батьками менш важливі, аніж моє життя. Та у нього, мабуть, і думки не виникло, що я покриваю зовсім іншу людину. 

Асін. Що це відбувається. У сенсі Фіона, що…все знає? 

Еліс. Забороніть Тесс писати! Збираю петицію в три голоси. 

Лисиця. А можеш, хоч пояснити, що в дельту ти твориш. 

Тесс. 4 голоси. Я теж рахуюсь. 

Еліс, Асін і Лисиця…

– Насправді вона мене б не вбила…– спробувала твердо сказати, та мій голос зрадницьки затремтів. 

– Гадаю, ви й самі у це не вірите, – у голосі Ші Йона тим часом була полегкість.

Він зробив крок ближче до мене і зімкнув в обійми, які я не впевнена чи заслуговувала. 

– То ж вами керує страх…

І тільки зараз я зрозуміла, що він виглядає так, наче допитує мене. Ну справді…його питання це цілком підтверджували. 

Стало якось неприємно. 

– Ви не на роботі зараз, Ші Йоне сонбе, – відповіла я холодно і відступивши від нього поспішила вперед. 

Не знаю куди я звідси вийду, але мені не подобається, коли до мене таке ставлення. 

Тесс. А як він ще має тебе розпитати. І знаєш нас усіх теж саме цікавить, не хочеш нічого пояснити? 

Ні, не хочу. 

Ші Йон не робив спроби сказати щось ще, просто йшов слідом, вже звикнувши до того, що охороняє мене. 

Нарешті через кілька метрів він таки не витримав і першим порушив цю незручну мовчанку. 

– Я просто…хоча ні – це вас образить, – сам обірвав речення і продовжив далі підбирати варіанти, – мені просто цікаво, чому ви так дієте. Жодної роботи, лише особисте, – перевернув він знайому фразу. 

Нічого особистого, це бізнес, чи як там вона звучала. 

А тут…я мимоволі зупинилася. 

– Можете уявити, що я незнайомець якого ви більше не побачите, – і цього разу його голос прозвучав справді інакше. 

– Тільки не кажіть більш нікому, – попрохала я, – не кажіть абсолютно нікому, м додала зі ще більшою твердістю. 

– Яксокхе, – мовив він. 

Якщо, обіцяє, то я можу спробувати. 

Історія, яку я так довго приховувала тепер на диво легко вийшло розповісти. 

– Ми познайомилися на першому курсі, бо тоді у мене ще не було квартири і так вийшло, що тоді нас поселили разом. Мун Є На, яку я знала тоді була зовсім іншою від тієї, яку я бачила зараз. 

Ші Йон задумливо подивився на мене і виглядав так, наче хотів щось сказати, але чомусь передумав. 

Цікаво…це було про те, що вони й справді можуть бути різними людьми. 

– Вона була старшою за мене і зовсім скоро мала переходити на додаткові курси, тож я багато чого могла у неї навчитися. У неї все легко виходило пояснювати. А ще через її життєрадісну натуру з нею багато хто спілкувався. Також вона планувала вийти заміж одразу ж після випуску, – продовжила свою оповідь я, мій голос був тихим і рівним, наче це минуле вже не мало значення. 

– Дайте вгадаю, – сказав Ші Йон похмуро, – Мун Є На кардинально змінилася щойно перейшла на додаткові. 

– Все правильно, сонбе, – кивнула і деякий час ми йшли мовчки. 

Я з подивом усвідомила, що ми вийшли до парку, біля гуртожитків. Це ж потрібно було так йти, щоб вийти звідки прийшли. Хоча зараз це було саме те, що потрібно.