Розділ 35. Вічні друзі

Фіона. 

Мабуть, я божеволію. Я настільки звикнула до присутності Томаса, що тепер коли його не було поряд я відчувала абсолютну розгубленість. 

Я так часто хотіла звернутися до нього, але розуміла, що не можу. 

Якимось дивом у нього виходило майстерно мене уникати. І це дратувало. 

– Томасе, щодо цього…

– Я ж казав, що він вам подобається, – насмішливо сонбе, – порівнявшись зі мною, – ось уже без нього й дня пробути не можете. 

– Я просто надто звикла, – спробувала заперечити я, не бажаючи визнавати поразку. 

– Так і запишемо, – усміхнувся він і мені щиро захотілося його чимось стукнути. 

От хоч вдарити в плече. 

– Ви перебільшуєте, – набурмосилася я. 

– Та може ще й применшую, – здається уся ця ситуація лише забавляла його і він повністю цим насолоджувався. 

– Ем… Ші Йоне сонбе, хіба ми не зустрічаємося? 

Він знизав плечима, але все ж кивнув. Ні, краще він залишався б ідеальним, не варто було те казати. 

– То чому ви таке говорите? Вкотре, – роздратовано запитала. 

Цього разу Ші Йон довго мовчав, можливо відчув вину, або ж просто роздумував як відповісти краще. 

От що, а манера розмови у нього збереглася. Він як і раніше міг довго підбирати слова, якщо помилявся. 

– Бо ви заслуговуєте на щастя, – нарешті відповів, а я ледве стримала розчарування. 

Ну серйозно, він міг сказати щось менш банальне. Вже хотіла сказати усе що про це думаю, але він мене випередив. 

– Якщо ж серйозно ви ж і самі усе розумієте, – тихо відповів зустрівшись з моїм поглядом. 

Я кивнула засмучено. Так, і це викликало у мене співчуття до самої себе. Я все розуміла, але приймати це не хотілося. 

Чому час не може сповільнитися ще більше. 

Так завжди, колись я благала аби він йшов зі швидкістю світла, а тепер навпаки бажала аби він зупинився. 

– Обережніше. Ти знову про щось задумалася? – я здивовано підійняла погляд і зрозуміла усю абсурдність ситуації. 

Я ледь не налетіла на Томаса, якби Ші Йон не притримав мене за лікоть. 

– Вибач, – пробурмотіла я, – лише день пройшов, а я…– відчувала себе винною. 

Так, якщо подумати я вибачалася за той клятий день, коли психанула і наговорила зайвого, та ще гірше було від слів, які сказав Томас тоді. 

Він спробував усміхнутися, хоча це далося йому важко і від цього мені стало ще більш боляче. Мій друг завжди сяяв так само яскраво як сонце, то ж тепер бачити, що з ним сталося через мене…було нестерпно.

– Я забув, що у нас є робота, – тон знову звучав безтурботно, – давай забудемо ту розмову, адже нам ще довго працювати разом. 

Рука підійнялася швидше, аніж я встигнула обдумати, бо в цю саму мить мене переповнила злість і образа, яка майже доводила до сліз. 

І я вліпила йому ляпаса. 

– Томас Моррейн, ти придурок! Знову зробиш вигляд, що нічого не було, та щоб тебе шляк трафив, бовдуре! – вигукнула я, нарешті скзавши те, що думала насправді. 

А тоді пройшовши повз прошепотіла. 

– Можеш написати, що потрібно. 

Він здивовано дивився на мене, а тоді його погляд став більш живим. Обернувшись у мій бік він перепитав жвавим тоном, наче щойно нічого не сталося. 

– То ти пам'ятаєш? 

– Не розумію про що ти, – сказала таким тоном, наче й справді нічого не відбулося. 

Ші Йон тим часом мовчки йшов поруч і лише з цікавістю спостерігав за нами не втручаючись. При тому він здається чудово себе почував, навіть, якщо був у цій сцені третім зайвим. 

Томас не став говорити щось ще. Зупинився на одному місці і здається залишився десь у своїх роздумах. 

Коли ми вже мали покинути Академію він наздогнав нас, а тоді сказав серйозним тоном, наче зараз це було для нього питанням життя і смерті. 

– Бо ти найважливіша для мене людина, Фін і я б краще був вічно тобі другом, аніж втратив тебе! 

Я різко завмерла і перечепившись ледь не втратила рівновагу, якби вони двоє мене й не підтримали. У таких ситуаціях вони завжди діяли з дивовижною синхронністю, наче тренувалися перед цим. 

– Я також, – прошепотіла я, цього разу щиро всміхнувшись, – краще б назавжди залишилася твоєю подругою, аніж втратила тебе, Томасе. 

Лисиця. Плачемо всі. “роздає серветки”

Тесс. Ця сцена просто щось неймовірне. Типу…вони б могли б спокійно одружитися з іншими мати хепі енд, а самі залишился б друзями. 

Еліс. “витирає сльози” Неочікувала, що все так буде. 

Асін. Я одна не уявляю пару з них. Ну типу у них крута дружня хімія, але хтось з вас може уявити щось більше, бо я вибачте ні. 

Лисиця “кидає в неї книгою” Не псуй тут все. 

Еліс і Тесс. “як відповідь Асін” Забула ту саму сцену. 

Асін. Ну якщо алкоголь найкращий рушій сюжету в їхній парі, то…

– Здається я зрозумів  у чому ваша проблема, – сказав Ші Йон діловим тоном, спершись на стіну. 

– Тільки спробуй сказати, що ми маємо зустрічатися, – подивилася на нього вбивчим поглядом я. 

– Ми маємо зустрічатися? – натомість запитав Томас. 

– Є тільки два типи людей, – зміряв він нас своїм улюбленим поглядом щось між зверхнім і так, наче перед ним ідіоти, а тоді продовжив, – ні те й ні інше. 

Ми забувши про свої розбіжності в поглядах з цікавістю подивилися на нього. 

– Тоді який ти варіант пропонуєш Ім? 

– То знову на прізвище.

– Хьон, – звернувся Томас так, що зараз це звучало як погроза, – будь добрим скажи, будь ласка, що вже ти там зрозумів. 

Він ледь усміхнувся і продовжив свою відповідь. 

– Гадаю ви маєте співзалежні стосунки, хоч і не усвідомлюєте цього до кінця. Але це не одержимість як часто буває, а просто щось, що заважає вам бути окремо, – протягнув він, – то ж лише вам обирати, який варіант для вас кращий. 

Ми подивилися на нього здивовано. Його слова не вкладалися в голові.