Розділ 33. Коли сонце зійде на заході.

Асін. Мене вже напрягає назва. 

Еліс. Я вже думаю над тим чи можливо провернути це в реальності. 

Лисиця. Це має бути якась метафора. 

Тесс. Тим часом я, яка просто написала рандомну фразу, бо так вийшло. Але з Сіною погоджуюсь. 

Фіона думала, ми чекали. А також робили усе, щоб знайти інформацію, якої не вистачало. 

За цей час багато чого трапилося. І щонайгірше, на нашу Фін точно скоювалися замахи. 

Уперше її ледь не збив мотоцикл, та тоді її врятував Ші Йон. Обставини тоді дуже зручно склалися.

Ми поверталися додому після вечірніх пар, саме йшов дощ, якби щось трапилося навіть підозр не викликало. 

Про подію я дізнався від Ші Йона і Дельфі, яка саме тоді була на чергуванні. Адже підстрахуватися завжди варто. Сама ж Фіона розповіла про це значно пізніше. 

Тому й порятунок її був можливим лише завдяки миттєвій реакції Ші Йона. 

Про наступний інцидент я дізнався від Флав і Інни, коли вони гуляли, на неї ледь не звалилася вивіска, яка до того часу спокійно трималася усі попередні роки. 

Після цього я таки не витримав і знову зірвався. 

Спочатку я таки зробив спробу не слідкувати за неї, але після такого…це було вище моїх сил. 

  – Фін може усе ж поїдеш. Знаєш твої стосунки з батьками це точно не настільки важливе як твоє життя,  – але як би ж лише вона мене послухала. 

Я добре розумів причину її дій і настільки сильного бажання не вертатися. Та цього разу вона б мала переступити через себе аби не зруйнувати усе. 

 – Мені потрібно ще трохи часу,  – попросила вона замість заперечення. 

Важко зітхнув і кивнув. 

Наступні дні виснажили нас усіх, бо перетворилися на постійний порятунок Фіони. Наче стали безплатними охоронцями, найбільше діставалося мені і Ші Йону, бо опинялися поруч з нею найчастіше. 

Здається, якби ситуація була б не настільки жахливою вже можна було б вести рахунок, хто врятував більше. 

Тому я був певен, що одного дня щось подібне трапиться і все одно не був повністю готовим. 

 – Томасе, тобі не здається, що ти підозріло часто з'являєшся у потрібному місці в потрібний час. Знаєш, це вже неможливо списати на просто проходив поблизу… – Фіона зміряла мене пильним поглядом, а я здригнувся. 

Не від дощу, який саме перетворився на зливу, та я здається навіть не звертав на неї увагу. 

А від усвідомлення, наскільки незначною людиною увесь час був для Фін і наскільки помилявся від самого початку. 

Хьон це зрозумів одразу, а мені потрібно було п'ять років і одна розмова з ним. 

Тепер, коли я стояв перед Фін вже розумів, що ніщо більше не буде як раніше.