Розділ 30. Це все ще захист?

Фіона

Час біг швидко. Усі були зайняті пошуком Мун Є Ни, яка підозріло затаїлася після нашої втечі. Її магічний слід зник, а сама вона розчинилася у повітрі так, наче була привидом, а не людиною. 

Усе почало знову ставати на звичні місця і у мене навіть вийшло забути про цей інцидент. 

Та все ж…мені постійно здавалося, наче Томас за мною слідкує. Його погляд на мені завжди затримувався довше, ніж звичайно. Коли ж розумів, що я помітила, одразу ж відвертався і зникав. 

Найгірше складалося відчуття, що на це увагу звертаю лише я. Ші Йон і дівчата й зовсім могли говорити, що тобі здалося і як ти могла подумати таке про Томаса. 

Вони точно змовилися, я в цьому певна. 

Від цього ставало боляче. Розуміла, що справа у Мун Є Ні, але прийняти не виходило. Та найбільше дратувало, що все безрезультатно. Які б здібності не використовував би кожний з нас нічого не виходило. 

Асін. І де вона ділася. 

Тесс. А уявіть, якщо вона нікуди не зникала і спостерігає за цим всім з попкорном. 

Еліс. Цирк поїхав, клоуни залишилися. 

Лисиця. Або просто потрібен був виправданий таймскіп. 

Тесс. Бінго.

Це затишшя…мабуть проблема була в ньому. 

Сьогодні ми саме гуляли з Ші Йоном. Знала, що йому відомо значно більше, аніж мені, та відповідати він відмовлявся. 

– Чому мені ніхто нічого не пояснює? 

Він обернувся до мене і подивився з деяким чи то співчуттям, чи чимось подібним. 

– Бо ваш друг зробив правильний вибір про який шкодують. 

Я здивовано завмерла. І чому він не може говорити так, щоб одразу було зрозуміле, а не як головний герой дорами Чи можна перекласти це кохання? 

Зміряла його вбивчим поглядом. Я теж вмію дратуватися, якщо мене дуже роздраконять. 

– Ви ж усе зрозуміли, Фіоно ссі, – знизав плечима він і я зрозуміла, що його щось засмучує. 

– Ші Йоне сонбе? – звернулася до нього, не знаючи, що хочу сказати далі. 

Настрою сперечатися вже не було, хоч я й відчула деяку образу від його слів. Він підвів на мене запитальний погляд. 

– Кенчана? 

– Томас і справді хороший друг. Навіть для мене, а ще нагадує мого знайомого, – усе ж чесно відповів він. 

Ці слова мені не сподобалися зовсім. Наче він уже подумки з ним попрощався. 

– Ви збираєтеся повернутися? – похмуро запитала. 

І відчула як на землю починають капати перші краплі дощу. Застебнула усі гудзики куртки і накинула на голову каптур. Ші Йон навіть не поворохнувся, знову перебуваючи десь у своїх роздумах. 

– Анньйо, – заперечив він, – а от ви скоро точно посваритеся, а він в свою чергу зі мною. 

– Чому? – запитала, не розуміючи чому це до цього дійде. 

– Бо нарешті усе зрозуміє, а це краще було не допускати, – зазначив він якимось дивним тоном. 

Сьогодні усе якось було неправильно, а нормальна розмова не складалася. І навіть завершувати її було невідомо як. 

– Я хочу піти додому, – неочікувано для самої себе сказала, – і можна сама. 

– Хіба не краще буде…– уже хотів заперечити, та я його різко перебила коротким ні. 

Він хотів зробити спробу змінитии мою думку та цього разу я була непохитною. 

А ще мені надзвичайно потрібно було подумати. Я стояла перед вибором яким усе могла зруйнувати. Дощ посилювався. Чи точніше мряка стала відчутнішою. Ще недостатньо такий, щоб ховатися, але йти було неприємно. 

Він не був холодним тож не мав зашкодити. 

І весь цей час я відчувала поруч чиюсь присутність. 

 – Томасе,  – нарешті не витримала, покликавши. 

Вулиця була порожньою, та я навіть могла з впевненістю сказати з якої сторони він може вийти. 

 – Я знаю, що ти тут, можеш не ховатися!  – докинула більш холодно. 

Він повільно вийшов із за рогу з виглядом побитого життям собаки. 

 – Я просто йшов у сторону свого гуртожитку, а тут був випадково,  – сказав він після вітання на мій сповнений докору погляд. 

 – Так я тобі й повірила,  – відповіла з усмішкою,  – невже не можна визнати, що ти тут сталкером підробляєш замість Мун Є Ни.

 – Я просто…справді проходив поблизу,  – вперто стояв на своєму Томас. 

Гаразд зроблю вигляд, що повірила. 

 – Добре,  – кивнула я, але пообіцяй, що це востаннє. 

 Я очікувала, що він як завжди у своєму жартівливому тоні дасть відповідь одразу. 

 – Авжеж,  – сказав Томас, на мить завагавшись. 

Ми попрощалися і кожний пішов у свій бік, навіть не здогадуючись, що чекає на нас далі. А мені не варто було ставитися так легковажно до цього.