Розділ 28. Куди вони зникли?

– Як ви взагалі додумалися до цього, сонбе,  –  запитала Фіона, коли їла свій рамен на березі річки Хан.

 –  Ви ж хотіли поїхати в Корею,  –  усміхнувся Ші Йон,  –  та й це зараз найбільш безпечне місце. 

 –  Ну так,  –  сказала вона з усмішкою дивлячись на захід сонця. 

Вона весь час мріяла про це, але не думала, що це станеться швидко і при тому за таких обставин. Що ж, принаймні за це Мун Є Ні можна подякувати. 

Томас сидів поруч з виглядом людини, яка взагалі не розуміє, що тут відбувається і що він забув у цій незвичайній компанії. Наче зайвий. 

– Куди хочете піти тепер? –  запитав Ші Йон. 

Фіона знизала плечима. 

–  Не знаю, свій список бажаннь я забула вдома. 

–  У мене є одне місто, потрібно для роботи, –  неочікувано для себе сказав Томас. 

Після чого детальніше пояснив, що має на увазі. 

–  А зрозумів, –  кивнув він і підвівся з місця. 

–  А ви, Ші Йоне сонбе, не збираєтеся зустрітися з сімєю? –  поцікавилася Фін. 

Його реакція була миттєвою. Він який до цього виглядав цілком розслаблено, різко спохмурнів і подивився на неї довгим пронизуючим поглядом. 

–  Навіть не згадуйте про неї, –  роздратовано відповів він. 

–  Не варто було піднімати цю тему, Фіоно. Хьоне, зачекай, –  і мабуть, уперше в своєму житті Томас став на чиюсь іншу сторону, бо зазвичай обирав її. 

Фіона відчула щось неприємне і незрозуміле. Вона не знала як охаректизувати цю емоцію, але вона їй абсолютно не подобалася. 

Та все ж нічого не залишалося як піти за ними. 

Її настрій пройшов, і тепер складалося враження, наче вона тут зайва. Ші Йон і Томас тим часом обговорювали щось своє і здається не звертали на неї увагу. 

І що їм навіть буде байдуже, якщо вони загубляться. 

–  Вибачте, Фіоно ссі, не хотів так відреагувати, –  сказав він щиро, коли вони прийшли. 

Хотілося як завжди, сказати, що все нормально, та не вийшло. Та й відповісти як можна інакше, не знала. 

–  А та нічого, –  нарешті підібрала слова, –  я теж не мала запитувати не подумавши, Томас правий, –  відповіла й сама визнаючи свою помилку. 

–  Якщо ми у всьому розібралися, то може пройдемо, –  сказав Томас, як завжди життєрадісно. 

І чому вона узагалі на нього злилася. 

Тільки тепер вона звернула увагу на місце куди вони прийшли. Це був музей і найменше асоціювалося з її другом. Вона ж музеї узагалі не дуже любила відвідвувати, бо це здавалося нудним...як і різні виставки. 

Після цього вони зайшли в кафе. 

–  Не хочете знятися в дорамі? –  раптом запитав Ші Йон. 

Вони здивовано подивилися на нього. 

–  Ви так говорите, наче це по хліб сходити в магазин навпроти, –  скептично зазначила Фіона. 

–  Я б не сказав, що це так складно, –  сказав Ші Йон, відвівши погляд. 

Та невже…хоча з такою зовнішністю, то диво як він не став айдолом, актором чи моделлю або ж усе разом. 

– І де ж ви знялися, хьоне, –  одразу зрозумів все Томас.

Зрозумівши, що його так швидко викрили він вирішив усе пояснити. 

– Та коли я навчався в університеті мені часто набридали з тим, щоб завербувати мене в акторство, але я хотів бути тільки профайлером. То ж вони здалися. Але деякий час я поєднував по факту дві професії, а потім до цього додалася ще й академка, –  сказав він таким тоном, наче це взагалі щось звичайне і кожний поєднує скільки всього зараз. 

–  А я б подивилася щось, де ви були головним героєм, а не просто епізодичним персонажем, –  засмучено сказала. 

Він ледь всміхнувся і назвав дорами. 

–  Джінча! Я подивлюся, –  запевнила його, не завершуючи думку.

Коли їй захочеться знову побачити Ші Йона, навіть, якщо його не буде поруч. 

–  То ж у мене ще залишилися знайомтсва і якщо зараз йдуть зйомки і хтось з вас підійде спокійно зможу домовитися, –  сказав він на завершення. 

Повірити не могла, що зможе знятися в дорамі і при тому ще й зустріти улюблених акторів. Та тут збожеволіти від щастя можна. 

Тесс. Потрібно було просто попросити в Джен, у неї ще й від всіх автографи є.( одна з головних героїнь Стати королевою. Сценаристка)

Еліс. О точно ж. Навіть я вічно забуваю у неї попросити. 

Асін. Як сумно, що цю тему не можна продовжити. 

–  Кумао, сонбе! –  радісно сказала вона і забувши, що взагалі то у неї не такий характер закрутилася, –  там 

Ші Йон спробував приховати усмішку, але я почула знайоме слово, але зробила вигляд, що нічого не сталося. 

–  Гаразд, тоді я зателефоную. Як щодо тебе Томасе? 

–  Мені б якогось крутого персонажа. 

–  Зрозумів, Фіоно ссі? 

–  Якусь лиходійку, –  відповіла ледве стримуючись, щоб не розсміятися. 

Ші Йон виглядав, наче офіціант, який приймає замовлення. Не вистачало лише блокнота. Дістав телефон і натиснув на якийсь номер, після цього щось швидко заговорив корейською і я зрозуміла, що нічого не вивчила за цей час. 

Половину слів я не розбирала, бо коли сонбе говорив зі мною це завжди було повільно, щоб я точно могла розібрати кожне слово. 

Варто підтягнути мову поки я тут. Найкраще вчити, коли перебуваєш у тому ж середовищі. 

–  Томасе ссі, битися вмієш? –  поцікавився він, обернувшись. 

–  Так. Я колись займався тхеквондо. 

Зараз його погляд змінився, наче він професійно нас оцінював. Це було так дивно. Цікаво скільки у нього сторін насправді? 

–  Їздити на мотоциклі? –  поставив наступне питання. 

–  Авжеж, Флав мене навчила, –  продовжив з гордістю. 

–  Фіоно, хотіли колись втекти з власного весілля? –  запитав далі. 

–  Не впенвнена, я навіть про заміжжя ще не думала, –  задумливо відповіла. 

–  Тоді спробуєте. Їдемо на кастинг, –  відповів він їм, а потім завершивши розмову, поклав слухавку. 

–  А ким будете ви? –  нарешті поцікавилася.