Розділ 23. Фіона.

Коли ми зустрілися з сонбе наступного дня він виглядав не так як завжди. Усе ще зібраний, усміхнений, але здавалося, що йому це дається важко. 

Наче він змушує це робити себе силою. 

Я не втрималася і усе ж запитала корейською. 

– Мусин іль іссойо?( Щось сталося?)

– Кенчана, – відповів він, – просто погано спав. 

Я поглянула на нього ще раз і зітхнула. І що це за дивна впертість ні до чого? 

– Вам не потрібно прикидатися, що все добре. Якщо щось не так, отже не так, – відповіла я серйозно і ображено пішла першою. 

– Хіба це не моя фраза? – запитав він, мабуть, натякаючи на його роль в історії. 

Що ж можливо саме зараз час сказати усе, що я думаю насправді. Адже більше такої чудової можливості може й не випасти і все знову повернуться у звичне коло. 

Набравши повітря я на одному подиху рішуче вимовила. 

– Якщо чесно ви дратували мене своєї ідеальністю. У мене весь час було відчуття, наче я з якогось дива потрапила в сюжет дорами, яка все не завершується. 

Ші Йон підвів на мене погляд сповнений здивування. 

– Джінча? – перепитав він, наче не міг повірити у те, що мої слова реальні. 

– Сонбе, мені байдуже, хто ви там є насправді і який ваш вік, але можна, щоб поруч зі мною була людина, а не гарний образ, – відповіла абсолютно щиро і це здається змусило його вже повністю вразитися. 

– Ви й справді дивовижна людина, Фіоно ссі, – ледь усміхнувся він і попросив обійняти мене. 

Навіщо для такого узагалі дозвіл? Я нічого не запитувала більше, але він продовжив сам. 

– Ви перші кому не потрібна була ідеальність, – зазначив він, – знали б ви як я втомився від цього, – з гіркотою відповів він. 

– Просто мене дратувало, що зі мною поруч буде хтось, хто може засліпити своїм виглядом, – буркнула, а тоді додала, – і ще одне…це ж через Академію. 

Він зробив крок назад і обережно перепитав мене. 

– Хіба ви не з 23 випуску? – пильно подивилася йому в очі і він зробив ще один крок присівши на лавку, бо ми саме гуляли в парку після пар. 

Еліс. І хто там боявся, що книга буде дуже довга. Щось мені підказує, що все зовсім скоро завершиться. 

Тесс і Асін. Помиляєшся, дорога. 

– Брі розповіла мені про вашу зустріч з Тіффані. Ви отримали відповіді, які хотіли? – я насправді не хотіла аби це виглядало, наче я тисну на нього. 

Ші Йон ледь всміхнувся і цього разу став виглядати розслабленіше. Невже він теж вирішив зробити свій хід. 

Чому у мене відчуття, наче це мене обіграли від самого початку? 

– Я вже було подумав, що ви так і не запитаєте, але ви не розчарували, Фіоно ссі, – тепер, коли я сама дозволила йому не прикидатися, відчула як спину обдало морозом. 

Краще б залишався ідеальним, мороки було б менше і проблем також. 

– Так я й справді дізнався усе що потрібне, – він усміхнувся меланхолійно і я відчула себе спокійніше, – невже ви тепер шкодуєте про власне рішення. 

Я не відповіла натомість зробила декілька кроків до нього і на його здивований погляд вмостилася поруч. 

– Гадаю якби ви хотіли мені зашкодити зробили б це вже безліч разів. Можливостей вам вистачало, – відповіла, розуміючи, що попри все справді вірю в свої слова. 

– Я пообіцяв Томасу, але навіть без того ви остання людина, якій я зашкоджу, – тихо й твердо відповів а тоді додав, – яксу. 

– Яксу, – усміхнулася я, – і все ж таки, якщо ви з 23 випуску, то вам мало б бути років сорок або навіть більше. Це що типу як в дорамі розтопи мене ніжно? – перевела тему я. 

– На кшталт того. Коли я прокинувся був наш час, а мій вік був таким як і двадцять років тому, – підтвердив він. 

Я ледь всміхнулася. Насправді я не повірила йому, але доказів ще не було то ж прийшлося зробити вигляд, що все гаразд. 

Мені хотілося задати ще багато різних питаннь, але я вирішила залишити їх на потім. 

Час ще є. А основне я дізналася. 

Хмари на небі тим часом почали ставати більш сірі і я підвелася, щоб йти додому. Та й готуватися до завтрашніх пар потрібно. 

– Ші Йоне сонбе, ви йдете? – бо він знову занурився у свої думки і не одразу почув, що я його кличу. 

– А так, – кивнув він.

Цього разу ми йшли швидко, бо у будь який момент міг піти дощ, а парасольку ніхто не брав.

Мій дім був першим, то ж я попрощалася і вже хотіла йти, коли відчула, що він щось вклав у мою руку. 

Здивовано подивилася на фотографію і завмерла. Там був точно Ші Йон, двоє старших людей, мабуть його батьки, а поруч з ним молода і гарна чорнява жінка, а вже перед ними двоє дітей. 

– Це ваша дружина?– перепитала я, хриплим голосом, але він так само швидко забрав фото назад. 

– Так, але ми розлучені, – відповів він тихо і якось загрозливо, а тоді вже зовсім іншим тоном, – вибачте я помилився. 

Тесс. Це навіть гірше, ніж коли те фото в нього з кишені піджака чи чого там випало. 

– Це через неї ви тут? – запитала, але ж він одразу заперечено похитав головою. 

– Авжеж ні. За свій порятунок я вже давно їй відплатив, – останнє він сказав вже спокійніше. 

Грім змусив мене здригнутися, але водночас накрило усвідомлення. 

– Не знаю, що там у вас трапилося, але обовязково поверніть її, як будете в Кореї. Адже ви точно маєте до неї почуття, які ще нікуди не зникли чи не так? – пильно подивилася йому в очі. 

Сама ж шукала ключі, бо як завжди не могла їх відкопати і тепер це дратувало, бо я хотіла якнайшвидше зайти в приміщення. 

– А ви, – усміхнувся він лукаво, – коли вже визнаєте, що закохані у свого друга Фіоно ссі?

Я аж припинила ритися в сумці, так і застигнувши на місці, наче мене щойно блискавкою пронизало. Що він щойно сказав? 

– Ем…сонбе…здається ви щось плутаєте. Мені не подобається Томас, – сказала я твердо. Серйозно, з якого дива ви це взяли? – ображено перепитала.