Розділ 19. 2. Тепер я все розумію.

Дощ завершився після однієї розмови і лише чашки кави, хоча десертів я дозволила собі замовити більше. 

Тепер за вікном знову світило сонце і скрізь блищали калюжі Як добре, що сьогодні я таки вирішила переодягнутися, бо інакше вже б змерзла. 

Не варто довіряти призахідним, ранковим, чи променям після дощу. Вони завжди несуть прохолоду, навіть, якщо здаються теплими. 

– Не, – відповів Ші Йон, підводячись зі свого місця. 

Насправді я любила сидіти в кав'ярнях, але у мене було дивне правило завжди йти щойну випю чашки кави. Ось чому я розтягувала цей час на довго і робила по одному невеликому кофтку. 

Мені подобалося сидіти десь в затишному місці з гарним інтер'єром і приємною музикою. 

Інколи мені навіть не потрібна була компанія, хоча люди поруч теж завжди грали роль. 

Ші Йон відкрив переді мною двері і як завжди подякувала. 

– Кумао, – сказала з усмішкою. 

Тесс. А тепер згадайте, як вона реагувала, коли це робив Томас. Так і хочеться сказати він для неї жарт чи що

Я застібаю кофту і ледь здригаюся від прохолоди, але не так від того, що змерзла просто звикаю до зміни. 

Але вистачить зробити декілька кроків аби я відчувала себе краще. 

– Квенчанха? – запитав він з турботою. 

– Не не, – запевнила його я і хотіла вже поспішити вперед, але він ледь схопив мене за руку. 

– Мені так буде спокійніше, – відповів він і я на мить завмерла від здивування, але опанувавши себе пішла слідом. 

І чому я взагалі не подумала про те, що за весь цей час він спокійно міг вивчити українську? Це ж насправді не так і складно. 

– То я можу говорити з вами своєю рідною? – з якоюсь надією запитала вона. 

– Аньйо, – заперечив він з усмішкою, – ви ж хотіли вивчити корейську, забули вже, – на мить моя теорія повернулася, ну бо його тон зараз звучав буквально як в Томаса, коли той щось замислив. 

– Не, – приречено кивнула я. 

– Щось ваш запал швидко згас? – зрозумівши, що його викрили він одразу ж почав розмовляти так як міг відпоачатку і все ж…, – чосімхе, – і зупинив мене коли я ледь не вступила в калюжу. 

– Кумао, – кивнула я, – І все ж, весело вам було спостерігати за тим як бідолашна я…якби замість вас був Томас я б точно спитала чи ви знущаєтеся. Але знову ж таки ви б так не вчинили, крочжо? 

– Таньйонгаджі, – кивнув він і продовжив, – я в жодному випадку б над вами не знущався, я б радше сказав, що ви виглядали мило, Фіоно ссі, – запевнив він і ми попростували вулицею далі. 

Тесс. А я завжди думала що те слово таньйонадзі, а воно он як. 

Асін. Звучить як щось на японській. 

Еліс. Головне аби не китайська я пробувала її вчити і це "весело". 

Я знічено кивнула і поправила сумку, на якій якраз вчасно перекрутився, бо мені кудись потрібно було подіти руку іншу тримав Ші Йон. 

Повітря після дощу було надзвичайно чистим і свіжим, тому я дуже любила таку погоду. Вона заспокоювала мене і змушувала відчувати себе краще після складного дня. 

– Ви виглядаєте щасливою, – підмітив Ші Йон. 

– Так, – кивнула я. 

Насправді сьогодні у нас не було жодної мети, я просто хотіла знайти натхнення і вирішила, що якщо поруч буде Ші Йон мені думатиметься краще. 

– Томасу знову не сподобалися ваші ескзіи? – поцікавився він. 

– Ви як завжди усе чудово розумієте. Тепер вони занадто

– Авангардні? – перепитав він. 

– Не, – приречено погодилася я, – тому я в пошуках золотої середини. 

Ші Йон різко зупинився і я за інерцією пройшла ще крок вперед, а потім обернулася до нього. 

– Ші Йоне сонбе? – з не розумінням запитала я, – Ве ґрейо? 

– Знаєте ви як йшли звернули увагу на те, що навколо вас? – поцікавився з якоюсь дивною інтонацією і я не зрозуміла, що це значить. 

– Анійо, – заперечила і підійняла на нього погляд сповнений подиву. 

А тоді здається усвідомила, що саме він мав на увазі. 

– Думаю саме через те ви ніколи нічого не знаходили. 

Якщо подумати я просто йшла вперед, думаючи про щось своє і лише, мабуть, коли вийшла з дому як говориться одним оком глянула, що хмар немає. 

Я не побачила, які дерева вже зацвіли, і як хто виглядає. Я вже давно забула про те, щоб звертати на шось таке. 

Я навіть не звернула увагу куди ми вже встигли зайти і що зараз це був міст на перила якого можна було спертися. 

Зупинилася і підвела очі до неба. 

Внизу протікала річка Дніпро. 

 – Гарно. 

– І справді гарно, – сказав Ші Йон і я не втрималася, щоб запитати. 

– Що гарно я чи краєвид? 

– І ви і краєвид. Зараз коли ви нарешті припинили кудись бігти, – чесно відповів він. 

Еліс. І все це заради цієї фрази. 

Тесс. Це класика дорам манхв і чого там ще. Тільки зазвичай героїні чогось впевнені, що це про краєвид, але всі ж крім них знають правильну відповідь. 

Лисиця. Чарівно потрібно прописати це краще. Там часом заходу сонця не мало бути? 

Асін. На жаль ні. 

Я подивилася знову. Цього разу уважно, наче мені потрібно було запамтятати кожний штрих картини, яку я бачила перед собою. 

Може спробувати. 

Але спочатку я зробила декілька фото, після чого дістала скетчбук і олівець. 

– Ви впевнені, що зможете так на малювати? – поцікавився він. 

Я зміряла його поглядом, наче він сказав найбільшу маячню в світі. Та я й в повітрі малювала, коли мені заманулося небесної палітри. Або коли хотіла дізнатися якого ж кольору призахідні хмари насправді. 

Чи в лісі…

Я побувала у скількох дивних місцях, що зараз стояти тут на мості було чимось рівним до того, щоб просто сидіти в кафе. 

– Потримайте, – я передала пенал, бо покласти його все ж не було куди і почала створбвати потрібний образ. 

Кольори були ідеальними, відтінки ще кращими.