Розділ 16. Свобода це...

Фіона 

Коли я вийшла з приміщення слова Томаса ще довго відбивалися в голові. Їхні образи мають бути втіленням істинної свободи. 

Але що означає свобода? 

Робити усе що заманеться, сіяти хаос навкруги, а тобі ніхто й слова не скаже? 

Звільнитися від впливу батьків і жити самостійно ні в чому собі не відмовляючи, авжеж, якщо є гроші. 

Чи здобути щось чого так прагнув і звільнитися від нав'язливої ідеї, яка переслідувала усе життя, а люди називають це мрією чи ціллю. 

Що врешті решті означає та свобода, якої так хочеться досягнути. 

Але…можна почуватися, наче ти в клітці, перебуваючи у цілком нормальному середовищі. 

Серйозно, уже б краще темою було кохання там і то простіше чи ще краще ненависть, а то свобода. 

– Ксеніє, щоб тебе Фіоно Корнієць, на старість не дочувати стала, – я повільно обернулася і побачила роздраконену Флав. 

Когось чекає смерть і тоді вже останнє про що я зможу думати буде…о точно. 

– Подруго тебе мені сам Бог послав, – сказала я радісно і взявши її під руку потягнула вбік, – ти ж знаєш що таке свобода? 

Вона подивилася на мене інакше, змінивши гнів на милість. 

– А…– протягнула вона, – у когось творча криза. 

– Та ні, – спробувала заперечити, – просто Томас підкинув задачку з трьома зірочками, – сказала я засмучено. 

– Бідняжка моя, – сказала вона співчутливо, а тоді зупинилася і змовницьки усміхнувшись додала, – як щодо того аби використати Хмаринку. 

Я одразу зрозуміла, що вона має на увазі. Для почтаку потрібно зібрати дані інших людей, а тоді зрозуміти як це можна обіграти. 

Це справді чудова ідея. 

Селестра, яка була головною контент мейкером для нашого анонімного чату не було важко створити ще один допис і ось уже в наступні декілька годин ми зібрали відповіді майже усіх студентів. 

От що, а писати Селестра вміла прекрасно і ще й так, щоб у людей навіть думки не виникнуло не відповісти. 

Чи може це була своєрідна магія у будь якому випадку байдуже. 

Тому що тепер завдяки подругам я мала над чим працювати. 

Я довго перечитувала усі відповіді і виписувала усі варіанти. Це було складно, але й цікаво. І усі мої друзі теж зголосилися допомогти, тож я була щаслива мати їх. 

 – Ти й справді як завжди серйозно до всього підходиш, – протягнув Томас протираючи окуляри і казав це чи то з повагою чи то невдоволено. 

– Це ж чудово, – заперечив Ші Йон і одразу ж додав, – але не забувайте відпочивати Фіоно ссі. Не засиджуйтеся до пізна, навіть, якщо хочете…

– У тебе що сесії ніколи не було Ші Йон сонбе? – перебила його Кора, – так от творчі люди так само – є натхнення щось робити вночі в останній день дедлайну і будуть робити. 

Тесс. Те відчуття, коли одного разу писала на конкурсі буквально за годину чи дві до закінчення подачі. Але це було тільки одного разу. 

Асін. Коли забула про вибори і прийшлося підтасовувати голоси буквально за кілька хвилин до оголошення результатів. 

Еліс. А я ледь не забула прийти в той день, коли стала Хранителькою. Мене Лис підміняла, бо я доїзджала з Києва. 

Лисиця. А можна менше глобальності. Як щодо вчити все на уроці? 

“У чаті запанувала мертва тиша” 

Тесс. Ніщо так не змушує щось швидко зробити як дедлайн. 

– Була авжеж. Але я звик вчити усе заздалегідь. 

– Він не з нашої компанії. Ми таких не приймаємо, – розміялася Брі, не маючи на меті його образити. 

– Гаразд, думаю варто спробувати, – відповів він широко всміхнувшись і не ясно було жартує він чи серйозно. 

Далі все проходить в приємній і дружній атмосфері ми час від часу обговрюємо найцікавіше і найоригінальніше. 

– Свобода для мене це вміння вчасно злиняти з набридливої компанії, – прочитала Інна з усмішкою і обернулася до Сел, – Хмаринко це ж не твій варіант? 

Вона скривилася і додала з деякою іронією. 

– А ти швидше за все хотіла б проводити більше часу наодинці з Ерзо( це вони так Айзека скорочують, правда так і невідомо чому.)

Вона інстинктивно потупила очі в підлогу від того, що її таки розкусили. 

Узагалі всі варіанти були не публічними, а анонімними, тож ми не знали, хто що написав. 

– 1. 0 на мою користь, – відповіла Сел з азартом, і відмітила щось в нотатках, – і ні ти не вгадала.  

– Коли завершимо в академію поїдемо в подорож без них, – запевнив її Айзек, стиснувши долоню своєї майбутньої дружини. 

У минулому році завдяки нашій Брі він нарешті запропонував їй одружитися, то ж тепер ми з нетерпінням чекали весілля. 

– Як чудово зустрічатися, – протягнула Флав зі смутком, – аж самій захотілося. 

Я ледве стрималася аби не засміятися адже у тій дивній подорожі в минуле я дізналася її найбільшу таємницю, а саме стосунки з Терзою. 

Повірити не можу, що змушена приховати щось таке. 

А ще більш боляче стало після фрази Томаса. 

– Нічого і на твоїй вулиці колись буде щастя, – підбадьорив він її і навіть обійняв. 

– Може давайте в кінці розкриємо, хто що сказав, – запропонувала Брі, перевівши тему. 

От буде смішно, якщо Томас і можливо Ші Йон, хоча щодо останнього я не була так певна – не знають.

Бо здається зараз ми брали участь у великій змові і жоден не знав чим завершиться, якщо це стане відомо. 

Мабуть, Флав чекатиме смерть, як то кажуть. 

– Тоді ще потрібно голосування, аби знати скільки вгадало, – додав Сіетл. 

Після цього робота пішла ще швидше, бо було цікаво чи вгадає хоч хтось фрази, які належать іншим. 

Але я так і не змогла щось написати про себе, скільки б я не думала, та на гадку не спадало нічого, щоб справді могло стати відповіддю. 

Для кожного це було чимось своїм і я побачила безліч всього, але сама не могла зрозуміти, що таке свобода. 

– Ми завершили, – протягнула втомлено і відкинулася на спинку крісла.