Глава 9

Рейнгард

— Рейнгарде, ти таки дурний! — кричить моя дівчинка зі своєї кімнати. Прочитала таки. Я лише посміхаюсь, відпиваючи трохи міцної кави.

— Що сталось? 

— Це ти мене питаєш? Це ти себе спитай? Ти точно був при здоровому глузді, коли просив підготувати свого недолугого помічника такий договір? — розхристана, вона підійшла до мене впритул, махаючи контрактом перед моїми очима. 

— Ну, моя мила, договір готував мій найкращий юрист. Що саме тебе не влаштовує?

Її груди здіймають вверх-вниз. Розлючена. Чи правильніше буде сказати розгублена? Дивиться на мене прямо, кліпає тими велетенськими очима, навіть не здогадуючись, що зводить мене цим з розуму.

— Ти нормальний? — знову відмирає, звертаючись до мене та махає папірцями перед обличчям.  — Половину всього твого майна мені віддаєш? Тій, кого знає від сили два тижні? Як ти дожив до цього часу з такою наївністю? Лише половину? А чого ж не все?

Я готовий був їй все віддати, але ж знав, що вона не прийме. А так в мене хоч якась гарантія буде. Все одно майно нашим дітям дістанеться, то чого вже зараз сваритись на рівному місці?

— Якщо це буде твоєю умовою, завдяки якій ти залишишся тут і мною, то я готовий все тобі віддати, — важко видихаю. Може хоч так вона почує мене. Почує те, що я хочу їй сказати. Без цієї навіженої дівчини, яку вже безмежно кохає мій ненормальний дракон, я жити не зможу.

— Ти хворий, Рею. Перепиши його. Я не підпишу цю дурню. Ти не втримаєш мене таким способом.

— Дракони дуже ревниві до всього що стосується їхнього особистого. А коли мова йде про гроші, то ми готові битися до останнього подиху.

— Рей… — видихає вона, але я не даю їй і можливості мені заперечити.

Помітивши, що дівчина опустила блендер,  я миттю обіймаю її, не даючи можливості вирватись з моїх обіймів, але сама Меліса не виривається. Здається сил на боротьбу в моєї дівчинки вже не залишилось. Невже ця новина змогла приголомшити її аж настільки сильно?

—  Я хочу показати тобі, що я все готовий віддати заради тебе.

— але я ж казала тобі, що не потребую від тебе нічого, — вона замовкає. — Нічого, крім свободи. Але її ти мені не хочеш подарувати.

Не хоче. Все додому рветься, а в мене серце крається. Знаю, що вчинив з нею негарно. Ніколи в житті такого не робив. Всі мої партнерки були зі мною з власної волі, а от з Мелісою так не вийшло. 

Та виправити нашу першу зустріч я не в змозі, адже не володію чарами повернення втраченого часу. Але в моїх силах змінити майбутнє. Знаю, що зараз Меліса сприймає мене як свого викрадача. Я й сам себе ненавиджу за те, що роблю їй боляче, але зроблю все, щоби вона була поруч зі мною щасливою.

Раптова думка виникає в голові і я хапаюсь за неї, мов за рятівне коло. Пам’ятається днями мама говорила, що в нашому місті Аеліта Драконсьє планує провести концерт. Купити квитки не спадало проблеми.

Скажу робу, щоб придбав два у віп зону. Так, це не врятує мене від бажання Меліси повернутися додому, але це дасть дівчині можливість познайомитись з моїм світом ближче. 

Я б показав їй місто з висоти свого польоту, дракон точно б це оцінив, він страшне, як хотів зустрітись з нею знову у своєму істинному образі, але я стримував його. Вона не готова. Саме тому цю ідею я й не сприйняв серйозно. Але концерт. Це ж зовсім інша справа.

— Знаєш, що я тут подумав, моя хороша?

— Що? — відгукнулась вона, але голови не підіймала, все роздумувала щось собі.  — Нарешті зрозумів, що ця ідея була поганою? Я ж казала тобі.

— Ні, Мелісо, не так. Це хороша ідея. Подумай над нею. Не відмовляйся. Я не хочу тебе купити, не думай. Вважай це гарантією того, що ти матимеш безбідне життя поруч зі мною. Що матимеш власні гроші. 

— А що ж тоді ти там вже вигадав? Може вигадав, як перетворити мене на драконицю для повного щастя?

Я засміявся. Почуття гумору не було завалене її поганим настроєм, це вже добре. Гадаю, що ця моя ідея нею хоча б не засудиться, якщо контракт їй не сподобався.

 — Ні, моя хороша, не треба мені, щоб ти була драконицею. Ти є і цього достатньо. Я хотів би показати тобі світ в якому я живу. Як гадаєш, це буде хорошою ідеєю?

— Ти хочеш, щоб ми кудись поїхали, чи… — вона вказала рукою мені за плечі, натякаючи на крила дракона. Так страшно було сідати на нього? Але враховуючи, що їй все чуже тут, то я розумію природну реакцію дівчини.

— Ні, летіти ми нікуди не будемо. Я пропоную тобі сходити на концерт Аеліти Драконсьє. Мама казала, вона буде тут через тиждень.

— А, твоя мама говорила про неї. Напевно якась ваша місцева зірка? Але що вона забула в цих хащах?

— Те, що ти називаєш хащами, я називаю заміською резиденцією. Тут неподалік є мегаполіс, моя хороша. Тому не дивно, що вона даватиме тут концерт.

Очі дівчини округлились, вона не сподівалась, що знаходиться поблизу цивілізації? То от чому Меліса так дивно поглядала на гори,  які виднілись поблизу. Вона думала, що я притягнув її якомога далі від людей, аби тримати у “в'язниці”? Що ж, я заслужив на її недовіру.