Операція "Власне життя"

По обіді її покликав батько.

Коли Оксана зайшла до його кабінету, у повітрі вже висіла задушлива, отруйна напруга. Володимир Олександрович навіть не спробував удати гостинність і не запропонував їй сісти. Він повільно розміреним кроком ходив біля панорамного вікна, тримаючи в руці масивний кришталевий келих із коньяком. На його обличчі запеклася отруйна, зверхня посмішка людини, яка щиро вважала, що нарешті затиснула свою жертву у безвихідний кут.

— Ну що, Ксеню? — заговорив він, навіть не повертаючи до неї голови, а продовжуючи спостерігати за рухом машин далеко внизу. Голос лунав розслаблено, але в кожній інтонації відчувалася сталева, безжальна залізобетонна впевненість. — Бачила сьогоднішній цирк? Твій так званий «захисник» і «велике світило» Острозький сьогодні успішно пішов. Просто зібрав свої речі й утік як останній боягуз, кинувши тебе тут одну під ударом.

Оксана мовчки стояла біля важких зачинених дверей, міцно зчепивши пальці в замок позаду спини. Вона не вимовила жодного слова, зусиллям волі тримаючи спину ідеально рівною. Всередині все стискалося від пекучого болю, але зовні вона залишалася непорушною, мов мармурова статуя.

— На місце завідувача відділення я призначаю Петренка, — продовжив Красовський-старший, поволі повертаючись до неї й роблячи неквапливий ковток бурштинового напою. У його очах спалахнуло жорстоке, холодне торжество. — Я тобі востаннє нагадую: тобі НЕ місце в хірургії. Без Острозького, який тягнув тебе за собою й прикривав твої помилки, ти тут ніхто. У тебе немає потрібної хватки. Тому в тебе є час до кінця тижня, щоб усе гарно обдумати. Залиш свої тупі, дитячі бажання гратися в хірурга й іди очолювати новий салон краси в центрі міста. Документи вже готові на твоє ім'я.

— Я не піду в салон, тату, — тихо, але дивовижно твердо відповіла Оксана, підвівши на нього погляд.

Володимир Олександрович гірко, зневажливо засміявся й із глухим звуком поставив келих на свій дубовий стіл.

— Ти мене не чуєш, чи що?! — його голос раптом втратив усю удавану вальяжність і став загрозливо низьким. — Якщо ти не погодишся на салон — Петренко, як новий завідувач, знайде за що тебе звільнити з такою статтею, що ти в цьому місті навіть санітаркою в найгіршу лікарню не влаштуєшся! Я особисто подбаю про те, щоб твоє прізвище внесли в усі чорні списки. У тебе немає вибору, Ксеню. Ти зробиш так, як я сказав.

Оксана повільно підняла голову. У її зелених очах більше не було ні краплі вчорашніх сліз, ні страху, ні сумнівів, якими її роками отруювали в цих стінах. Там палала сталева, незламна лють дівчини, якій більше нічого втрачати.

— Дякую, таточку... — мовила вона з гіркою, викличною посмішкою, роблячи крок уперед. — Дякую за твою «батьківську любов» і турботу. А тепер слухай ти мене. Це — МОЄ життя. І неважливо: з Острозьким чи без нього, з твоєю допомогою чи проти твоєї волі — я БУДУ хірургом. Я врятую не одну сотню життів, і для цього мені не потрібні ні твої гроші, ні твої салони, ні твоя любов і опіка!

— Ти як із батьком розмовляєш?! — прогримів Красовський, стукнувши кулаком по столу так, що кришталевий келих дзенькнув, і збліднувши від неприхованого обурення. — Ти забула, хто ти, хто оплатив твоє навчання й дав тобі цей халат?!

— А я твоя донька?! — карбуючи кожне слово, викрикнула вона йому прямо в обличчя, дивлячись на нього без найменшого страху. — Я людина, а не твій черговий бізнес-проєкт! Не на ту тиснеш, Володимире Олександровичу. Більше ти мене не зламаєш. Ніколи.

Вона розвернулася, випростала плечі й вийшла з кабінету, з силою грюкнувши дверима так, що відлуння рознеслося по всьому поверху.

А вже до вечора у відділі кадрів, поруч із заявою Андрія Острозького, лежала ще одна заява про звільнення за власним бажанням — від Оксани Красовської.

Здається в житті Оксани і Андрія все перевернулося з ніг на голову, та чи тепер їм по дорозі, чи кожен будуватиме власний шлях? Добавляйте книгу в бібліотеку, щоб не пропустити розвʼязки💥