21.4

– О Єдиний… – Шаєрон мені не зрадів. – Ще й це на мою голову… Куди котиться світ?

Питання було риторичне, і все ж я на нього відповіла, чим заслужила кислий погляд і пораду позбутися солдатського лексикону.

Їхали ми не в кареті – в позашляховику. Слухали щось на кшталт джазу і мовчали. За нами на віддалі рухались кілька автомобілів з військовими, і велика кількість зброї наштовхувала на ризикові теорії.

– Гадаєте, шаєрон Ендер у небезпеці? – Через годину тряски я не витримала. – Впевнена, цю операцію організували не заради Аріни.

– Всі в небезпеці, – туманно відрізав Вікард. – Особливо ви, леді. Благаю, не лізьте під кулі.

– Луска Ріка зупинила кулю, випущену зі снайперської гвинтівки.

– Ви побачили це і відразу уявили себе Драконом-засновником? – знущально хмикнув шаєрон. – Не поспішайте геройствувати. Для вогнепальної зброї ваші покриви не міцніші за картон. Як і мої, до речі, тому не намагайтеся мною прикритись.

«До чого тут Дракон Нордес?!» – викрикнула б я, якби спереду не замаячив яскраво освітлений особняк і автомобілі з військовими не зупинились.

– Готові продаватися, леді?

– Після вас, сіре.

Останні метрів двісті ми подолали пішки. Вікард наполіг. Мовляв, машина надто помітна, краще остерегтись.

– А я непомітна? – Їй-богу, подвійні стандарти починали втомлювати.

– Серед тутешньої публіки ви загубилися б без проблем, але всередину вам не треба.

Зовні бордель для обраних нічим не відрізнявся від безлічі особняків, які трапились мені на очі по дорозі до заповідної території. Його архітектура нагадувала провінційну Великобританію і асоціювалася з серіалами про міс Марпл. Вдень я не звернула б на нього уваги. Пройшла б мимо, сприйнявши як обитель великої родини. Можливо, оцінила б доглянутість подвір’я і розмаїття сортів троянд під стінами, схвалила б хитромудру різьбу дверей, здивувалася б висоті огорожі і надміру плюща, але ніколи в житті не назвала б це місце притоном.

Вікард вказав на вікна, за якими веселились виряджені люди, і піднявся на ґанок. Я слухняно відійшла в тінь. Він мав рацію – з моїми, щоб їх, особливостями, в натовп краще не потикатися. Моє завдання – спостерігати і впізнавати. Якщо навколо не почне бігати охорона, все пройде тихо.

– По цей бік – головний зал, з півдня – окремі кабінети. Будьте людиною, не наражайтесь хоча б до моменту, коли побачите Айру Керейру або довбня Ендера, – дав останні розпорядження шаєрон і натиснув кнопку дверного дзвінка.

Двері відчинилися майже миттєво. Амбал, що визирнув на звук, шанобливо пропустив Вікарда всередину, і я зробила висновок, що фізіономія шаєрона йому знайома. З газет чи з особистого досвіду? Не те щоб це моя справа… Просто цікаво.

– Приступимо, – прошепотіла я, викидаючи питання моралі з голови і припадаючи до шибки. – Невдовзі північ і торги… Сподіваюся, страхи Аріни залишаться страхами.

Як на зло, всередині не відбувалось нічого підозрілого. Юні красуні в бальних сукнях упадали за не надто привабливими кавалерами, офіціанти розносили напої, музики грали майже без перерв. Кілька дівчат хизувалися так званим ластонським одягом і незмінно були в центрі уваги. Потім погляди всіх перекинулись на шаєрона Вікарда і я вирішила, що в загальному залі він впорається краще за мене.

– Сокіл, прийом. Ящірка змінює позицію, – не втрималась від дитячих пустощів.

– …вона занадто ідеальна як для жертовної овечки. В чому підступ? – долинуло звідкись зверху.

Серце ледь не вискочило з грудей. Я відсахнулась, необережно проскреготавши короною по стіні, приготувалася бігти…

І зрозуміла, що зверталися не до мене – хтось відчинив вікно другого поверху і поділився кількома випадковими фразами. Ось тільки голос був знайомим. Ба більше, саме цей голос я шукала серед безлічі інших.

– Привіт, Ендере, – шепнула в простір. – Ну чому все саме так? Якого біса ти не влаштувався на першому поверсі?

– …мені це не подобається. Ми так не домовлялись, – знову сказав шаєрон.

– Маєш справи із чужинцями… – докірливо пробурмотіла я. – Ну й ну… Тобто за мною, страшною ластонською шпигункою, ти бігав заради інформації, і тікав від мене, кошмарного ластонського кілера, теж цілком серйозно. Думав, мене підіслали саме до тебе, і не міг зрозуміти, навіщо? Як усе запущено…

Голоси стихли остаточно – схоже, співрозмовники перемістилися всередину приміщення.

Я подивилась на світло, що било зверху. Начебто й невисоко, і плющ розрісся по стіні вельми зручно… З іншого боку, Вікард просив не наражатись. Може, краще перевірити окремі кабінети на півдні? Ендеру не загрожувала небезпека, а ось Аріну з хвилини на хвилину чекав жахливий досвід аукціонного лота.

– …досить! Ти себе чуєш, покидьку?! Я зараз поясню тобі різницю між повіями і дружинами! Сам підеш на продаж!

«Ух ти! У шаєрона, виявляється, є принципи?» – я схилялась до ідеї трохи полазити по стіні.

На жаль, випробувати її не вдалося.

– Так, погодився! На угоду, а не на примус! – заволав Ендер. – У нас так не роблять із часів Дракона-засновника! І що це було в посольстві? Ми домовлялись: ніякої крові! Не хочеш грати за моїми правилами – скатертиною дорога. Влада не варта нічийого життя, навіть твого. Що значить: я маю рацію?!