1.2

***

Коли мене вивели із залу і запхали в задушливий екіпаж, я запідозрила, що не сплю. Це було дико, незрозуміло, страшно… Здавалось, я божеволію. Що ще за лорди, принци, звані вечері, аукціони? Чому надворі – спекотна літня ніч, хоча минулого тижня світ святкував Новий рік? І звідки в моїй голові спогади якоїсь Айри Керейри – вісімнадцятирічної безприданниці з невідомої мені Долінеї?

«Я – Аня», – ось те, що допомагало не панікувати.

Мені двадцять три, я закінчую юридичний ВНЗ. Вчора чоловік моєї мрії запросив мене на побачення. Ми разом втекли з костюмованої вечірки, влаштованої його фірмою. Сиділи в кафе, розмовляли, замовили каву і заварні тістечка… Так, я люблю смачно поїсти! Потім він викликав таксі, ми потрапили в затор, я задрімала і…

І почалась дивина.

Торги. Айра. Принц Ендер.

Може, наркотики? Підсипають же людям всяку погань, а потім вивозять їх за місто і знімають кіно для збоченців…

Але цей світ був занадто реальний, щоб у нього не вірити.

Ми їхали години три, не менше. Вибоїсті дороги, спека і пил… Я втомилася, зневірилась, майже впевнилася, що без психіатра не обійдеться. Заснула, а коли розплющила очі, займався світанок.

– Виходьте, леді.

Мене вели довгим вузьким коридором. Повз безликі двері, тьмяну позолоту на незвичних (начебто електричних?!) світильниках, байдужу варту і прислугу, що шастала навколо. Жахливе місце. Тобто з погляду архітектури заміська резиденція принца Ендера була дуже гарною, але мої думки хвилювала аж ніяк не її історична цінність.

Величезний палац з високими шпилями нависав над річкою, відомою у довідниках як Далайна, а в народі – як Душогубка. Легенди запевняли: це місце не просто прокляте – в ньому міцно закріпилася нечиста сила. Не здивуюсь, якщо частка правди в тих вигадках і була.

Вже на моїй пам’яті (точніше, на пам’яті Айри Керейри, щоб їй провалитися) води Далайни поглинули чотирьох безприданниць. Патякали, їх поцупив злий дух, що живе в старій частині палацу. Я вважала, що цим «злим духом» були мерзенні вподобання наслідного принца, і, боюся, незабаром мене чекало знайомство з ними.

До Душогубки додавався якийсь Дракон-засновник, та про нього ми з Айрою майже нічого не знали. Він століттями палив міста, жер дітей і викрадав принцес. Стандартний набір. Страшна легенда, яких вистачає у кожному світі. Може, я занадто приземлена, але Ендер спричиняв набагато більше побоювань, аніж вигадана гігантська ящірка.

– Проходьте, леді. – Жінка середніх років, що мене супроводжувала, штовхнула одні з десятків однакових дверей. – Відтепер це ваші покої.

Я не поспішала заходити до просторої кімнати з заґратованими вікнами, величезним ліжком і дзеркалом у повний зріст, завішеним темною тканиною. Зупинилася на порозі, востаннє глянула на коридор… Чомусь хотілося запам’ятати все саме таким, яким воно було зараз.

Здавалося, більше ніколи сонце не виблискуватиме так яскраво, і вітер не принесе затишної прохолоди, і птиці замовкнуть, бо…

Ні, нісенітниця все це.

Світ не зміниться за одну ніч.

Я змінюся. Тільки я. Адже я підневільна іграшка, якою пограють і відправлять на звалище.

Або зламають…

Дідька лисого! Ця сумна безнадійність була відгуком почуттів бідолашної Айри. Мене займали зовсім інші думки. Перша – як прокинутися, друга – як позбутись безмовних страждань юної аристократки, через які я починала поводитися нерозумно і жалюгідно, і третя – як забратися з цього моторошного палацу.

А, була ще й четверта. Цікаво, якщо ненавмисне угробити Його розпусну Високість, потрапити на шибеницю і померти, сон припиниться?

Втім, я не збиралась поки експериментувати.

– Скоро прийде ваша покоївка, леді. Вона пояснить правила.

Правила цього місця були прості. Не грубіянити, не перечити, не вередувати, не страждати, не… Я не обтяжувала себе запам’ятовуванням усіх «не». Вони зводилися до того, що ніхто не сміє засмучувати Ендера ні словом, ні ділом, ні похмурим виглядом. Це цілком збігалося з моїми планами.

Я прочитала надто багато історій про людей на кшталт принца, щоб не плекати ілюзій. Його не зворушать ні благання, ні сльози, ні страждання. Він купив дурненьку Айру заради забави, і тут є дві можливості: або назавжди зникнути з його поля зору, або чесно відіграти свою роль.

Тиждень, максимум – два, і Ендер забуде про моє існування. Слухняні іграшки нудні і передбачувані, вони не розбурхують інстинкти і не вимагають уваги. Сумні маріонетки, їхнє місце під скляним ковпаком, а не в панській спальні. Айра планувала бути ідеальною лялькою і сподівалася, що їй вистачить сил приглушити всі емоції, ось тільки мене ніколи не приваблювала ідея жертовності.

 А ще я вірила, що будь-якої миті можу прокинутись і цей кошмар закінчиться.

– Ванна готова, леді.

О так, в резиденції принца звикли до розкоші. Водопроводом тут нікого не здивуєш, десятки видів мила надавалися в необмежених кількостях, ароматні настоянки для шкіри стояли рівними рядами на столику біля ліжка. Краса… На жаль, насолоджуватися зручностями зовсім не хотілось.