Глава 4

Глава 4

Влад

Я прокинувся від звуку вхідних дверей. Не просто прокинувся - мене буквально вирвало зі сну цим проклятим ляском після якого голова одразу відгукнулася таким болем, ніби хтось усю ніч довбав її молотком.

Я застогнав і натягнув ковдру вище на голову. Хотілося тільки одного - щоб той, хто щойно грюкнув дверима, забрався куди завгодно, тільки б якомога далі звідси.

У скронях пульсувало, в роті було сухо, а шлунок неприємно стискався від одного лише натяку на рух.

Вчорашній віскі явно був поганою ідеєю. Хоча, якщо чесно, я навіть не пам’ятав, скільки його випив і  чи був тільки віскі. Здається, я ще щось пив, але не можу цього довести. Щось міцніше дійсно було чи це мені вже просто привиділося?

Я спробував відновити в пам’яті вчорашній вечір, але замість послідовних подій у голові виникали лише уривки: бар, склянка, потім ще одна, голоси, музика десь на фоні та чийсь сміх. А потім - порожнеча.

Я не пам’ятав, як закінчився вечір і, як добрався додому. Не пам’ятав навіть, як опинився у своєму ліжку і чому взагалі попхався в той бар, але чомусь я пам’ятав голос.

Її голос.

Я заплющив очі сильніше й він здався мені настільки чітким, що на секунду мені навіть привиділося, ніби вона стоїть десь поруч.

Влад?

Я різко розплющив очі й вони відразу запекли від сонячного світла, що пробилося крізь штори.

Я лежав у своїй спальні сам й навколо була суцільна тиша. Принаймні, так мені здавалося. Проте голос Еріки все одно не зникав. Він крутився десь на межі між сном і реальністю, і я не міг зрозуміти, чи справді чув його вчора, чи мозок просто намагався зібрати хоч щось із того безладу, який залишився після алкоголю.

І головне - чому я взагалі так напився?

Я був далеким до святого, але й валятися без пам’яті ніколи собі не дозволяв. Особливо зараз, коли після того, як у моєму житті нарешті з’явилася людина, заради якої хотілося повертатися додому тверезим, цілим і бажано не через балкон.

Я поворухнувся і відчув по всьому тілу біль. Самопочуття було не просто кепським, воно було жахливим. Голова відгукнулася новою хвилею болю.

- Чорт… - Я прикрив очі долонею і тільки тоді помітив силует у дверях спальні.

Хтось стояв там і дивився на мене. Я примружився й розмитий контур поступово почав набувати обрисів.

Жінка. Блондинка. Я мовчки витріщався на неї кілька секунд, а потім нарешті впізнав, хоч і відмовлявся вірити власним очам.

- О боже… - Я скривився від власного голосу, який вийшов хрипким. - За що це покарання? Що ти тут забула?

Вона схрестила руки на грудях.

- Не дуже й то привітно ти заговорив, на відміну від вчорашнього вечора.

- Якого ще вчорашнього вечора? - Я насупився.

Вона підняла брову.

- Міг би хоча б подякувати мені.

- За що? - Я сів на ліжку, хоча одразу пошкодував про це, бо навіть світ хитнувся. - За те, що бачу твоє обличчя з похмілля? За таке не дякують.

Я потер скроню.

- Дуже смішно, Владе. - Її голос одразу став невдоволеним. - За те, що прибирала твоє блювотиння цілу ніч.

Я завмер. Спочатку я подивився на неї, а потім на абсолютно чисту підлогу.

- Ти брешеш. – Врешті промовив. - Зовсім не змінилася, як була брехухою - так нею і залишилася.

- Як був безвідповідальним телепнем, так ним і залишився. – Фиркнула вона.

Я скривився від остаточного розуміння, що це була дійсно вона. Неможливо було сплутати цю манеру говорити й голос. Я чув його з перших своїх днів.

Аліса - моя старша сестра. Людина, яку я не бачив понад два роки й абсолютно не очікував побачити у власній спальні.

- Повернемося до теми, - сказав я, повільно відкидаючись на подушку. - Як ти взагалі тут опинилася?

- Прекрасне питання. - Вона відступила від дверей. - Спочатку прийми душ.

- Що?

- Душ, Владе.

- Я тебе почув з першого разу.

- Тоді чому досі не зрушив з місця? - Я хотів відповісти щось їдке, але Аліса вже зморщила ніс. - Від тебе смердить, як від скунса.

- Дякую за турботу.

- Немає за що, братику. - Вона розвернулася. - Тільки після душу я розповім тобі, що було вчора.

Я подивився їй услід.

- Ти зараз серйозно?

- Абсолютно.

- Алісо! – Вигукнув я з останньою надією.

Вона зупинилася у дверях.

- Душ.

І просто вийшла, а я ще кілька секунд сидів нерухомо і тільки потім важко видихнув.

Якщо це сон, то він явно якийсь дуже дивний.

Душ трохи привів мене до тями. Не настільки, щоб перестала боліти голова, але хоча б настільки, щоб я перестав нагадувати людину, яку вчора знайшли десь під барною стійкою.