Глава 3

Глава 3

Еріка

Глибоко вдихнувши я натискаю на дзвінок один короткий раз. У відповідь я чую тільки тишу, яка через мить зникає через шум за дверима. Не зрозуміла, як затримала подих, очікуючи.

Клац, замок повертається й двері повільно відчиняються.

І я бачу її, ту саму жінку з вчорашнього вечора.

Темно-червону сукню замінили шорти та чорна футболка. Велика на неї й болісно знайома для мене.

Я впізнала її одразу. Це футболка Влада.

На мить мені здалося, що я перестала дихати.

До цього моменту я трималася на безлічі «можливо»: можливо, я помилилася, вчорашнє ще все можна пояснити, ця жінка просто привезла його. Можливо, вчора вона пішла від нього, коли я повернулася додому. Можливо, Влад сам пояснить, що я все неправильно зрозуміла.

Всю ніч ось це «можливо» тримало мене й не давало зірватися, а тепер вони одне за одним просто розсипалися.

- Доброго ранку, - спокійно сказала вона.

Я дивилася на неї й не могла змусити себе відповісти, погляд сам опустився на футболку.

Я знала, як вона виглядає на ньому, знала, як він у ній ходить по квартирі, босоніж, з чашкою кави в руці.

А тепер вона була на ній, у його ж квартирі вранці, а дівчина, яку він називав «своєю» - стояла по цей бік порогу.

Влад таки був із цією жінкою. Усвідомлення накрило сніжним шаром. Я відчула, як у горлі застрягає клубок.

- Я… - Спробувала щось сказати.

Чудово, геніальний початок розмови. Я прийшла до чоловіка, якого ще вчора вважала своїм хлопцем, застала біля його дверей іншу жінку в його футболці й тепер стою перед нею, видаючи звуки, схожі на спробу говорити.

- Ви до Влада? - Жінка трохи нахилила голову.

- Ні.

Вона здивовано моргнула та і я теж. Ні? Я сама не зрозуміла, навіщо це сказала.

- Тобто… так. - Чудово, Еріко, ще трохи й можна буде просто лягти на підлогу й померти від сорому. - Я його… сусідка.

Жінка усміхнулася.

- А-а. – Промовила вона так, ніби це пояснювало, якого хріна я тут забула.

- Я просто хотіла… - Я замовкла.

Що саме я хотіла? Запитати, хто вона? Навіщо вона тут? Чому на ній футболка Влада? Чому Влад не відповідав мені? Де він зараз? А, головне, чи була вона в його ліжку?

Я не могла вимовити жодного з цих запитань.

Не тут, не їй і не в цьому стані, коли відчувала себе майже мертвою. Не тоді, коли Влад міг бути буквально за кілька метрів й чути кожне моє слово.

Я зробила крок назад.

- Насправді я… помилилася дверима.

- Справді?

- Так.

- Але ви ж живете поруч.

- Так.

- І знаєте Влада?

- Так.

Я заплющила очі на секунду й подумки попросила, щоб вона просто замовкла.

- Я просто хотіла дещо передати.

- Передати? – Не вгавала вона.

- Ні. - Я ледь не застогнала. – Тобто так, але вже не потрібно.

Жінка кілька секунд дивилася на мене, а потім усміхнулася.

- Гаразд.

Я вже майже розвернулася, коли вона раптом сказала:

- До речі, вибачте за шум.

Я завмерла.

- За шум? – Про що вона, в біса, зараз говорить?

- Так. - Вона трохи скривилася, наче сама була роздратована. - В деяких моментах цей бовдур просто не вміє бути тихим.

У мене всередині щось остаточно та безповоротно обірвалося. Я навіть не відразу зрозуміла, що саме зробила. Просто кивнула один раз й швидко розвернулася до жінки спиною, збираючись піти.

- Зрозуміло. - Голос прозвучав чужим й далеким.

- Насправді, - додала я, різко повернувшись до неї обличчям, - наскільки мені відомо, Влад робив нову звукоізоляцію у квартирі. Гадаю, справа в цьому, бо ніякого шуму я не чула. Можете йому передати, що шумоізоляцію я оцінила - мене нічого не турбувало, коли я потребувала тиші.

Гадки не мала для чого я це сказала. Мені, як нікому відомо, що ремонт він робив тільки у своїй робочій кімнаті. Тій, де знаходилася вся музична установка та апаратура.

Я розвернулася й пішла, не чекаючи Влада або ж того, що білявка його покличе. Я не хотіла ані його бачити, ані чути. Не хотіла його більше знати.

Єдине бажання – якнайшвидше опинитися за дверима своєї кімнати.

Я практично влетіла у свою квартиру. Двері грюкнули так сильно, що десь усередині дзенькнуло скло.

- Еріко? - Алекс з’явився в коридорі майже одразу. - Що сталося?

Я скинула взуття так і залишивши його розкиданим на підлозі. Пальці рук тремтіли, як і всі нутрощі.