Глава 21

Модельною ходою Ельвіра вплила до будівлі аеропорту, при цьому дуже постаралася, щоб їїпомітили розгублені спостерігачі. У натовпі тих, хто зустрічав, вона побачила їх одразу, задоволенопосміхнулася. План спрацював.

– Я ніде не можу знайти мого багажу, – примхливо і голосно звернулася вона до співробітників.

– Чи можете ви описати його? Колір, розмір валізи? – терпляче поцікавилася жінка біля стійкиіз багажем.

Їй явно не подобалася манірна блондинка, але робота зобов’язувала дотримуватися правил поведінки з пасажирами. Вони, на жаль, були різними і далеко не завжди вихованими та привітними.

Еля вдала, що задумалася згадуючи.

Краєм ока помітила, що за нею прискіпливо стежить один із охоронців Андрія Єгоровича, поки інший метушливо гасає по будівлі в пошуках Варвари. «Ну-ну, бажаю удачі», – хмикнула вона.

– Вам удалося згадати? – нагадала про себе співробітниця аеропорту.

– О! Так, я згадала! Я забула валізу вдома, – вона вдавано засмутилася, накручуючи на палець локон.

Чоловіки в черзі засміялися, почувши таку відповідь. Одні стримано посміхнулися, інші реготали на весь голос. Але більшість булаодностайна у своєму прагненні звести знайомство з цією дурненькою, але дуже сексуальною особою.

Ельвіра кокетливо посміхнулася всім і нікому окремо, старанно намагаючись, щоб її запам’ятали.

Потім вона впевнено процокала каблучками до жіночого туалету, де швидко зняла елементи свого образу. Сумочка, атрибути та аксесуари відправилися до пакета, зручні балетки на ногах змусили вголос застогнати від задоволення.

– Зовсім сором втратили! – голосно обурилася жінка із сусідньої кабінки.

Ельвіру розвеселила така реакція. Що ж, кожен мислить у міру своєї розбещеності. Вона затиснула рота долонькою, щоб не розреготатися. Натомість у майбутньому ретельніше перевірятиме кабінки.

Адреналін бушував у крові, голова гуділа, все тіло стало неймовірно легким. Здавалося, що їй підвладне все.

Дівчина нижче натягла кепку, приховуючи половину обличчя під козирком.

– The show must go on, – шепнула вона, криво посміхнулась і попрямувала до виходу.

На шляху до дверей не без задоволення зламала каблук – одним знаряддям для тортур менше.

Потім вискочила з туалету, озирнулася і кинулася в саму гущу натовпу, стежачи за пересуванням охоронців свекра.

– Допоможіть! – голосно закричала Ельвіра, відкидаючи убік зламану туфлю. – Вона – злодійка! Вкрала у мене рюкзак!

– Хто? – співчутливо поцікавилося декілька людей, озираючись на всі боки.

– Висока блондинка! Вона побігла туди! – тицьнула пальцем у той бік, де хвилиною раніше кинула туфельку.

Декілька чоловіків та охорона Андрія Єгоровича кинулися у вказаному напрямку.

– Тепер граємо в Попелюшку, – хмикнула задоволена Ельвіра і поспішила до виходу.

Кепку та кофту на блискавці одразу відправиладо урни. Вниз зашелестів сарафан, спідниця якого була захована під кофтою. Волосся хвилями розсипалося по плечах. Так і хотілося зробитимасаж шкіри голови, насолоджуючись бажаною свободою.

Біля бордюра дуже швидко вдалося зловититаксі. Дівчина вскочила в салон за секунду до того, як украй розгублені качки, задихаючись, вискочили на вулицю.

– Найближчий салон краси, – весело прощебетала Ельвіра водієві, і той слухняно кивнув, заводячи мотор.

Серце, як шалене, відстукувало в грудях ритм погоні, щастя й ейфорії. Тепер вона буде вільною. Відразу від усіх.

Обох дівчат свекор тепер може шукати до скону віків. Вона була впевнена, що Сашко впорається і йому вистачить доказів, щоби засадити до в’язниці цього душогуба.

Сумно посміхнувшись образу мами, що сплив у свідомості, вона ніби ще раз попрощалася з минулим. Їй здавалося, що тепер вона зробила все, щоб відновити справедливість, і була вдячна долі за можливість прискорити події.

Дорогою вони зупинилися біля кафе. Еля купила кілька брецелів і кави для себе та водія. Непомітно кинула у сміття пакет із перукою та накладними губами. Туди ж відправила паспорт Ельвіри зі штампом про заміжжя.

У салоні краси вона задоволено плюхнулася в крісло і довірилася абсолютно незнайомому перукарю, якого підкорила її щира, відкритапосмішка.

Коротке волосся, пофарбоване під сивину, – те, що їй завжди хотілося спробувати. Але раніше доводилося озиратися на думку сімейки. Тепер вона вільна.

Ніжно погладила захований у карман шортів, під сарафаном, свій справжній паспорт, що всі ці роки зберігався у надійному місці. Елло Василькова, ти повернулася...