Еуангеліон
Оля та Кор після розмови з Едрієном за посередництва капітана Радена стояли та споглядали відліт космічного корабля Прометей.
- Чергові гості нас покинули, - промовила Оля та зітхнула. – Як шкода, що казка тривала не довго. Ми знову самі…
- Так, - перервав хід думок дівчини Кор. – Ми самі на звільненій від загарбників планеті! І це те, про що ти мріяла увесь час з моменту пробудження. Чи не так?
- Так, погодилася дівчина. – Це – найбільша мета мого існування на планеті. Знищення ворога, відновлення справедливості, мирне співіснування усіх без винятку форм життя.
- То що ти плануєш робити далі? – поцікавився Кор. – Може організуємо святкування на зразок Дня незалежності?
- А що? – посміхнулася дівчина. – Чудова ідея! Ми повинні розповісти всім мешканцям про волю, про те, що вже нема кого боятися і від кого ховатися. Розповісти про початок Ери свободи!
- Тоді не гаймо часу, - запропонував Кор. – Починаємо святкування?
- Починаємо! – вигукнула Оля. – У нас багато друзів, які повинні почути радісну звістку та розділити з нами радість. Гайда до корабля!
Оля швидким кроком попрямувала до корабля, котрий стояв на злітному майданчику. на котрому ще зовсім недавно знаходився корабель ще одних загарбників. Вона впевнено піднялася на борт та всілася в крісло пілота.
- Кого відвідаємо першими? – звернулася вона до Кора, який вже сидів поруч. – Летимо спершу на двадцяту?
- Вперед! – озвався Кор. – Почнемо святкування там.
Переліт тривав не довго і в ілюмінаторах з'явилися вже знайомі пейзажі. Корабель наблизився до бази, завис, а потім плавно опустився на грунт. Оля та Кор вийшли з корабля та попрямували до воріт.
Ворота виявилися замкненими. На самій базі було тихо та порожньо і лише вітер тихо блукав між будівлями, ворушив гіллям дерев та крутив пожовклим листям, яке ніхто не збирав.
- Ніхто нас не зустрічає… - констатувала дівчина. – Ніхто…
- А ти чого чекала? – спитав Кор. – Ти ж дала наказ всім ховатися. От всі і сховалися…
- Агов! Хто тут є? – гукнула дівчина з усієї сили. – Є хто живий?
Кор відімкнув ворота і вони зайшли на територію. Тут також була пустка.
Оля гукнула ще раз і стала повільно просуватися поміж будівлями в надії знайти хоч кого-небудь. Але тут панувала пустка.
- Ау! – продовжувала гукати дівчина. – Відгукніться! Це я - Оля!
Кор відкрив двері в командний пункт та увійшов в середину.
Оля продовжувала блукати між будівлями та гукати своїх друзів.
- Чого ти кричиш? – почувся скрипучий голос десь здалеку. - Тут нікого нема. Вони всі сховалися…
- Нум! – вигукнула дівчина та кинулася до місця звідки він лунав. – Як я рада тебе чути і бачити знову!
Нум поважно і дещо граціозно зістрибнув з паркану і попрямував назустріч дівчині. Оля підбігла до река і, нагнувшись, обійняла його.
- У вас все гаразд? – спитала дівчина, відсторонившись та заглянувши в обличчя Нумові. – Де всі мої з бази? Ти їх бачив?
- Бачив, - спокійно промовив Нум. – Всі живі та здорові. Переховуються в печерах неподалік звідси. Чекають на твоє повернення. А як ти? Кор з тобою?
- Так, - озвався Кор, який вже почув розмову та вийшов на подвір'я. – Я тут. Привіт, Нум. Як у вас справи? До зими підготувалися?
- А що нам готуватися? – відповів рек через паузу. – Дичини в лісі вистачає, коренів також, зробили заготовки грибів та ягід для поліпшення раціону, печери вичистили та замінили суху траву для комфортного відпочинку. А які новини нам принесли ви? Сподіваюся, що добрі, раз ви тут та посміхаєтеся…
- А й справді…- промовила Оля сміючись. – Новини хороші і дуже хороші. Нам вдалося спровадити імператора з нашої планети. Рептилоїди забралися також. Тож…Ми святкуємо день незалежності!
- Хороша новина, - погодився Нум. – А як це святкувати?
- Нуу…- Оля замислилася. – Ми маємо зібратися всі разом. Потім ми привітаємо один одного з перемогою, потім приготуємо щось дуже смачне і разом це скуштуємо, і на завершення – будемо співати та танцювати.
- Реки не вміють співати, - заперечив Нум. – Що нам робити?
- Співати буду я, а реки можуть розповісти цікаві моменти зі свого життя, - продовжувала дівчина. – Можете показати свою спритність у якихось гімнастичних вправах…Ви ж вмієте хвацько стрибати по деревах?
- Вміємо, - погодився рек. – Ми можемо показати свої тренування і визначити кращих у турнірі.
- Погнали! – вигукнула дівчина та кинулася до корабля.
Корабель через мить був у місці де переховувалися мешканці бази.
- Вітаю вас усіх з Днем незалежності! – промовила Оля. – Ми тепер вільні і можемо пересуватися коли завгодно та де завгодно. Ми тепер господарі своєї землі. Починаємо святкування! Накриваємо столи смачним частуванням та веселимося!