Сон шостий (ІІІ)

Він ще щось казав, та Яртур вхопився за слова «по річці в різні боки», й вже не слухав його.

– Запитай, – звернувся до Ксетія Яртур, ігноруючи Лукіана. – Чому він впевнений, що вождь саме в тому шатрові? Звідки йому знати? Може вождь для чужих очей встановив шатро, а сам де-інде?

– Каже, що вчора була саме його черга стояти на чатах, і він на власні очі бачив вождя, – пояснив Ксетій та задумливо додав: – А я дивлюсь де я бачив цей зламаний ніс…

– Якщо він чергував, то бачив, що спочатку до вождя прийшли троє. Бачив?

– Бачив.

– А потім?

– Ці троє пішли, а інші троє прийшли. Так вождь розділяє свої накази. Спочатку дає вказівку ватагам ліворуч, поруч ватагам праворуч.

– Що тут дивного? – ощирився Лукіан.

Кадик його заходив вгору-вниз, перекинув акінак з руки в руку.

– Стій! – зупинив його Яртур.

– Чого це ти розкомандувався? Ким себе уявив? Гадаєш, як на царський манір не вдягаєш башлик, то ця пов’язка на чолі робить тебе головним? Ні! – Лукіан захитав головою: – Не робить?

– Охолонь, – врівноважено відповів Яртур. –  До чого тут пов’язка? Це бранець Ксетія, йому й вбивати його. Треба ж звикати й до крові.

Яртур помітив, що хлопець частіше задихав, навіть крок назад зробив, наче сподіваючись, що коли буде триматись далі, його омине ця необхідність.

Зрозумівши, що не омине, спробував останній аргумент:

– Він же зовсім беззахисний! Беззбройний! В нього навіть поганого ножа немає

– Воїн це не тільки стеження та бійка, це ще й обов’язок. Жорстокий, безжальний, але необхідний, – сказав Яртур простягаючи йому акінак руків'ям. ­– Зроби це.

Ксетій взяв акінак, завмер. Тихо сказав:

– Звільни його. Ти обіцяв.

Полонений зрозумівши, що мова саме про нього лежав мовчки лиш очима поглядав то на одного то на іншого. Коли Яртур натиснувши на потрібні точки повернув рухливість бранцю, той неспішно піднявся на ноги, все ще не вірячи, що знову володіє всім тілом. Потім притиснув правицю до серця й вклонився.

– Дякує тобі, що дотримався слова, – пояснив Ксетій.

Яртур лиш хитнув головою, чи то «я зрозумів», чи «зроби вже це, хлопче».

Ксетій, тримаючи в руках акінак, підійшов до хлопця з кривим носом та спокійним поглядом. Якийсь час вдивлявся тому в обличчя. Потім видихнув:

– Не тут.

Показав трибалу аби той ішов в гущавину ліса. Полонений відвернувшись пішов, за ним переставляючи дерев’яні ноги побрів Ксетій.

Першим порушив тяжку тишу Лукіан:

– До Атея, – чи то запитав, чи то ствердив.

– Ні! – коротко відрізав Яртур.

– Що ні? – Лукіан не стримувався. Кричав просто в обличчя побратимові. – Що ти знову мудруєш? Цей, кривоносий же чітко сказав де їх вождь. Що ще? Вночі засиплемо вогняними стрілами шатро, спалимо кого зможемо, а кого не зможемо розстрілюємо з луків. Доб’ємо каміннями з пращ, врешті-решт. Доганяємо тих, що втечуть та відрізаємо голови. От і все! Інколи все вирішується просто, Яртуре!

Яртур тим часом дививсь товаришу за спину, туди, де з’явився Ксетій. Руки в яких тримав скривавлений акінак ледь дрижали. В цілому ж хлопець виглядав нормально. Хіба рухи як пригальмовані, але то минеться. А от відчуженість в колись жвавому погляді – це вже на все життя.

– Треба простежити завтра вранці за тими, хто приходить першими до вождя, – сказав Яртур ігноруючи крик Лукіана. Неголосно, але так, щоб його почули обоє.

– Ось де! – Лукіан провів ребром долоні собі по горлу. – Ось де мені твої накази. Ти ніхто, щоб вказувати мені! Чому ти завжди знаєш краще? Можливо варто порадитись, а не вдавати з себе найрозумнішого?

– Вважай, вже порадились, – відповів звичним голосом Яртур. – А тепер будемо планувати як саме влаштуємо стеження…

– Сам стеж! – Лукіан зиркнув на Ксетія, та зрозумівши що підтримки від того не дочекається, додав: – Або он з цим! Він завжди слухає тебе. А мені набридло.

Лукіан різко розвернувся й широким кроком попрямував в лісову гущу. Зник в найближчому чагарнику й навіть гілочка не ворухнулась.

Яртур тяжко зітхнув. В нього вже визрів план, який втрьох реалізувати значно простіше. Ну що зробиш, доведеться управлятися вдвох.

Підізвав Ксетія й пояснив свій задум, який полягав в тому, що завтра треба простежити за тими, хто приходить до трибальського вождя першими.

– Наш берег вищий тому можемо спостерігати просто з бровки, але щоб менше метушитись, лягаємо в траві й чекаємо, коли ті троє вийдуть від вождя. Я буду навпроти шатро вождя, ти на відстані від мене на один політ стріли. Щойно вони пройдуть мене, я біжу далі й лягаю від тебе на таку ж відстань. Пройдуть тебе ти біжиш та влаштовуєшся за мною. Так поки вони не дійдуть до свого міста. Сподіваюсь, що вони не звернуть вглиб степу. Зрозумів?