Сон шостий (ІІ)

– Яртуре! – Чує голос і прокидається. – Дивись кого привів.

Яртур відкриває очі й бачить коня зі сну. Але в коня чоловічі ноги. Що саме чоловічі, а не жіночі, то добре видно, бо ніякої одежини не вдягнуто. Знову закриває очі, мотає головою.

Робить три короткі та швидкі видихи й знову відкриває очі. То не кінь на чоловічих ногах. То трибал, в якого спідниця чомусь не звисає донизу, а задерта догори та зав’язана над головою. Поруч стоїть Ксетій, посміхається. Під ногами в обох калюжі – вода стікає з одягу. Якщо з тканих штанів та сорочки Ксетія вода непомітно спливає, то з хутряної спідниці трибала просто таки ллє.

– Ще затопить, – каже Яртур відсовуючись. – Розв’яжи його, чи що.

Ксетій, продовжуючи посміхатись, бере акінак і розрізає вузол над головою полоненого. Вологе хутро прилипло до тіла, доводиться його ще й осмикувати. Руки зв’язані. Хлопець довго водить поглядом навкруги, намагаючись зорієнтуватись де він. Ніс ледь звернутий вліво, над оком ґуля. Очі пронизливо блакитні. Пряме й довге мокре волосся обліплює кругле обличчя. Він приблизно Ксетієвого віку. Пробує вірьовку, що зв’язує руки, на міцність. М’язи напружились, не дихає. Зрозумівши, що пута не розірвати, послаблює натиск та приречено ричить.

Щось гортанно промовляє. Щось зле й безнадійне. Хоч мова й чужа, за інтонацією зрозуміло, що це щось на кшталт: «От і все».

На диво йому відповідає Ксетій тією ж чужою мовою. В трибала блимає якесь сподівання в очах, він довго дивиться на свого поневолювача й повільно відповідає йому.

– Може ви б і нам пояснили, про що щебечете тут?

Яртур бачив як за спинами Ксетія та трибала безшумно з’явився Лукіан. Якийсь час намагався зрозуміти, що тут відбувається, та зрештою обізвався, змусивши хлопців здригнутись.

– Ось захопив полоненого, аби дізнатись, де їхній вождь, – відповідає Ксетій.

Після вечірньої розмови, Ксетій не міг заснути. Він був впевнений, що хтось таки має тихцем бігати на риболовлю, навіть якщо це й заборонено. Тож щойно чорнота почала сіріти пішов вздовж берега. Пройшовши не так вже й багато, побачив трибальського рибалку з вудкою. Вклав камінь в пращу й влучив точнісінько в лоба.

– Ось! – закінчив свою розповідь Ксетій показуючи ґулю на лобі полоненого.

– А мову звідки знаєш? – запитав Яртур.

– Жив один в нашому поселенні, – відповів Ксетій. – Теж затятий рибалка. Я з ним і призвичаївся до риболовлі. На риболовлі, від нудьги й вчив його мову. Ось, знадобилось!

Ксетій був гордий. Власне, було чим гордитись, зумів тихо взяти полоненого, а тепер ще й мову, виявляється, знає. Яртур піднявся поплескав хлопця по плечу.

– Нащо було ризикувати? – пробурчав Лукіан. – Про що там допитувати, тут все зрозуміло й так. Найвище шатро - вождя. Звикли все ускладнювати.

– А ніс ти йому вже дорогою звернув? – Яртур зумисно удає наче  не чує Лукіана.

– То так і було, – відповідає Ксетій широко посміхаючись.

Раптом полонений падає на коліна. То Лукіан ззаду вдарив його ступнею.

– Почнімо допит!

Він невідь звідки дістав стрілу, й встромив її бранцю в груди зліва. Хоч розмах був і по широкій дузі, та стріла увійшла лиш на пів гостряка, й не завдала значної шкоди. Кров на мокрій шкірі не пливла однією цівкою, а розпливалась увсебіч плямою. Лукіан покрутив стрілу спочатку по ходу сонця, потім в інший бік, надавив, зменшив натиск.

Звірячий вищир, налиті кров’ю шрами, відстовбурчене ріденьке волосся на обличчі та божевільний погляд виглядали жахливо. Він вихватив стрілу й підніс гостряк, з якого бурими краплинами скрапувала кров, просто до ока бранця.

Яртур весь цей час спостерігав за полоненим і починав розуміти, що тортурами нічого від нього не добитись. Той навіть не здригнувся, коли Лукіан встромив йому стрілу, ба більш, він навіть подався тілом назустріч, наче хотів якнайшвидше загинути. Коли йому роздовбували рану, то щось схоже на усмішку грало на губах хлопця. І зараз він дивився не на стрілу, а просто в обличчя Лукіану, так, як дивляться на набридливу муху.

Борлак Лукіана заходив вгору-вниз. Один, два…

– Відійди! – Яртур відсторонив побратима плечем. – Ксетію, скажи йому, що я скіфський шаман. Найсильніший. Тож якщо не почне говорити, я зроблю так що на той світ він потрапить як той черв’як з коров’ячого посліду, що може лиш головою вертіти, та жерти одне лиш падло, яка опиниться під його носом.

Бранець відверто посміхнувся в обличчя Яртуру, який схилився над ним та відповів, що це його не лякає, адже відрубані руки та ноги, на тім світі знову приростають.

Яртур повернув посмішку й натиснув трибалу на точку біля ключиць, спочатку правої, потім лівої.

– Розв’яжи йому руки, – звернувся до Ксетія. – Не хвилюйся, він нічого не зробить.

Полонений здивовано спостерігав за кожним рухом хлопців. Коли Ксетій дістав акінак, він лиш посміхався та помітивши, що вірьовка впала до землі, сіпнувся, аби вивести руки з-за спини. Натомість лиш здригався плечами.