Перемогти не можна програти (ІІ)

Змагання були заплановані в гімнасії, йти туди не більше двох кварталів. Та чи не на кожному кроці я чую побажання перемоги, успіху та прихильності богів. Кожен, кому не вистачило місця в гімнасії вийшов на вулицю, аби побачити, привітати та підтримати мене.

– Радуйся Анафоре, – казали люди, – підсмаж того чорнявого!

Або ж:

– Радуйся Анафоре, а мілетяни нехай сьогодні ридма ридають.

Видно було, що ніхто не сумнівається в моїй перемозі, бо не може син бога, в руках якого завжди срібний лук, а золоті стріли завжди б’ють в ціль, стріляти гірше якогось там Хабі.

– Радуйся Анафоре, гарний день, щоб збити «непереможну» пиху!

– Радуйся Анафоре …

На вході в гімнасій мене чекає Полімій. Він радіє. Для нього все чудово. Чудовий день, Анафор вже переміг, сонце гріє, грає з його світлою чуприною, рима атакує й відразу ж виливається:

Немає в світі стріл влучніших, лука гнучкішого ніж в Анафора

Ясноокого! Що птаху? Муху в польоті на тому березі Понту

Евксинського влучить. Не відкриваючи очі стріли впиваються

В ціль! Мружся не мружся, хоч прицілюйсь хоч ні, Анафора

Не перемогти! Зачохли свій лук, не ганьбися Хабібік, додому

Пливи!...

– Досить! – Зупиняю я хлопця.

Проте люди навколо не згодні. Вони просять аби Полімій продовжував і він гойдаючись на хвилях слави з задоволенням розповідає, римуючи на ходу слова. Я входжу в гімнасій залишивши шанувальників поезії ззовні.

В невеликому дворі гімнасію людно. Представники Мілету та Ольвії стоять один напроти одного під невеличкими портиками, що тримаються на вапняних колонах. Між ними вільний простір для польоту стріли. На протилежній кам’яній стіні висять два очеретяні круги - цілі. Над стіною кілька кучерявих голів. Схоже цікавість перемагає страх і хлопчаки згодні ризикувати настовбурчивши голови над цілями. А може вони впевнені, що ми не промахнемось?

Хабі відділяється від юрби в таких же сірих хітонах, як і на ньому. Допоки він стояв в тіні, його було не помітно, зараз же виблискує, затуляючи маківкою сонце. Він спокійний, посміхається.

– Вітаю, Анафоре! – вимовляє досить дружелюбно.

Та й чому б йому не бути дружелюбним. Вони ж вважають, що вже все вирішено. Що Мілет - непереможний, рівно так, як і Хабі. Залишилась лиш одна дрібниця - тричі натягти тятиву та запустити стрілу. Можна навіть не перейматись, адже про все домовлено.

Хабі стоїть простягаючи до мене руку для привітання. Повільно пробігаюсь очима по його довжелезним нігтям, розглядую кожен суглоб пальців, поступово переводжу погляд на лікоть, плече, обличчя. Він все ще усміхнений. Білі зуби, темне обличчя, фіолетові, широкі та плискаті губи. Коли він розуміє, що я не відповім на його привітання посмішка шириться ще більше.

– Гарний день, аби програти, – знущається. Добре хоч руку прибрав. – Згоден, Анафоре?

Беру до рук лук починаю перевіряти. Я просто маю чимось зайняти руки, думки. Лук як лук, що його перевіряти. З нашого портика лунають підбадьорливі слова, про те, що вже час покінчити з цими мілетянами та йти відмічати перемогу. Люди кажуть, що на мою честь сьогодні буде розпечатано вино з десятирічною витримкою. Прямо на агорі відбудеться святкування, буде безплатна їжа та вино. Мешканці нижнього міста, чекають вже від самого світанку. Для всіх я вже переміг.

Калинник намагається триматись за спинами людей, переминається не в сих не в тих. Ховає очі, згорбився.

– Кинемо жереб? – Хабі грається мідним оболом.

– Нащо? – Стинаю плечима. – Ти гість, тобі й право бути першим.

Непереможний стає обличчям до цілі. Відстань ліктів триста, його круг лівіший. Натягує тятиву, завмирає прицілюючись та різко вивільняє стрілу. Поки бринить тятива, стріла вже вп’ялась в очеретяну ціль. Точнісінько в центр.

Наступні дві стріли також в центрі. Стрільба досить купна, не стріла в стрілу, але три дірки можна накрити тим оболом, що він підкидав.

Беру лівицею лук. Три стріли стискаю між пальцями правиці. Натягую тятиву. Навкруги тиша. Жодного поруху. Всі дивляться на мене. Ні. Не всі. Калинник опустив очі. Повертаю голову в бік супротивника та відповідаю йому точнісінько такою ж широчезною посмішкою, й не дивлячись відпускаю тятиву. Три стріли летять одна за одною наче зв’язані. Впиваються в центр круга. Дірки, я знаю, один в один такі як дірки від пострілів Хабі. Купність – можна накрити оболом, навіть такий же візерунок отримаємо, якщо поєднати дірки лініями.

Біля цілей йде затята та довга суперечка. Не можуть дійти згоди. Схоже суперечка вже ось-ось переросте у сварку.

– Та зніміть ви круги зі стіни! – кричить їм Калинник, зі свого міста, – та прикладіть один до одного!

Зняли. Приклали. Подивились на сонце. Дірки збіглися цілковито.

– Доведеться стріляти ще раз. – Вердикт врешті решт, прийнято.