Сон четвертий (І)

– А скільки жон у шановного Яртура?

Третій день Яртур тільки п’є, їсть та не відповідає на питання. Не відповідає, бо Мадій запитує лиш, для того, щоб розповідати про себе. От і зараз:

– А в мене чотири, – каже й розмахує в повітрі долонею, показуючи чотири короткі та товсті пальці, з яких смалець летить на всі боки. – Тому мені треба багато сил! Тому я їм багато, того й здоровенний такий, що жоден кінь не втримає. Я тут замовив собі візок, на кшталт перської бойової колісниці, але звісно без лез, зі зручним…

– Одна, – перебиває співбесідника Яртур. Час переводити розмову в потрібне русло, – в мене одна єдина жона.

Якийсь час в шатро тиша. Мадій замовк, застиг з піднятою долонею. Вогонь в чашах, здається теж призупинив свій нескінченний танок, вітер не гойдає повстяні стіни. Мадій дивиться на Яртура, наче з ним заговорив його кінь. Смалець зібравшись на долоні в об’ємну краплину зірвався й лунко впав в чашу з бузатом. Знову затріпотіли стіни, вогонь схаменувшись заграв жовто білими барвами.

– А… – Мадій витер долоню об каптан. – Так ти молодий. Розбагатієш візьмеш ще собі. Гадаю, у війську Атея добре платять?

Спитав і вже збирається сам відповісти на своє питання, та Яртур не дає такої можливості.

– Я власне про цареву плату й приїхав поговорити з тобою, вождю всіх алазонів.

Звісно, Мадій вождь, проте далеко не всіх алазонів. Свого часу він зумів об’єднати кілька племен, побудував чимале поселення, зумів настроїти внутрішній устрій життя різних родів. Тепер це здоровий та добре влаштований народ, в якому поєднано більш десятка різних родів. Але алазонів значно більше, ніж тих, що згодились жити під Мадієвим крилом. Та Яртур розуміє, що цей огрядний балакун буде мовчати тільки, коли співбесідник буде говорити про нього, й чим краще буде ця розмова, тим довше буде мовчати.

– Ти напевно знаєш, що цар Атей, закликає всіх скіфів об’єднатись під його прапором. Звісно твої вивідувачі, вже про це дізнались і доповіли тобі. Я чув, що в тебе військова справа добре зорганізована.

Про Атеєвий задум об’єднати всіх скіфів – царських, орачів, землеробів, калліпідів, неврів… під єдиним прапором не чув в степах тільки глухий. Проте Мадій згодливе киває чуприною. Його й без того вузькі очі зараз взагалі сховались. В засмальцьованій бороді вгадується посмішка. Отже, ще трохи лестощів, і можна переходити до справи.

– Та власне, що там «чув»? Я на власні очі бачив твоїх воїнів. Вони помітили нас, ще коли ми ледь вийшли з сусідньої долини. Чесно скажу, тобі Вождю, коли всю путь твої відбірні хлопці їхали по два боки від мого невеличкого загону, почувався я геть невпевнено.

Мадій гладить собі бороду, аби приховати посмішку. Яртур мерзлякувато поводить плечима, ніби йому й досі лячно пригадувати як його супроводжували. Насправді Яртур бачив, що то ніякі не воїни, а звичайні орачі, які ще вчора стояли за плугом, а сьогодні настала їх черга нести дозор. Перш ніж приїхати до Мадієвих володінь, Яртур дізнався, що чоловіки тут і охоронці, й воїни, й землероби. Вони лиш чергують зміни.

– Тому цар Атей і пропонує саме тобі, володарю всіх алазонів, приєднатись до нього!

Яртур різким рухом звільняє більшу частину дубової стільниці, що стоїть на дерев’яних черепахових ніжках. Мадій смикнувся, наче пробудився, а хлопець вже розкочує синій трикутній стяг, з вовчим вищиром посередині.

– Ось! Встанови його на свій шатро, й всі бачитимуть, що ти під царським захистом. Жоден скіф не насмілиться криво глянути на твої землі!

– А якщо … – Мадій витягує з груди наїдків житній коржик, кладе на нього шмат м’яса, і попорпавшись прикрашує гілочкою чебрецю, лиш після чого закінчує питання. – … не скіф?

Ось! Нарешті. Власне цього питання й треба було Яртурові. Він набирає повітря, аби пояснити огрядному вождеві, що коли скіфи об’єднаються під єдиним стягом, то жодний зовнішній ворог не становитиме загрози, що власне цього й добивається цар Атей - сильної та самодостатньої країни, яка не боїться, сусідів, навпаки, хай сусіди побоюються. Та Мадій не дає йому можливості висловитись.

– Мені один шаман казав, щоденно їж чебрець і дружини будуть задоволені, а сам будеш сильний та витривалий. – Відриває рідкими зубами шмат коржика з м’ясом та травою й продовжує з набитим ротом: – Особливо вночі. Скажу жерцеві, нехай для тебе, Яртуре назбирає таких трав, щоб ти зрозумів, що одна жінка то зовсім мало.

Завтра вранці треба бути в Аріанта з доповіддю. Доповідь загалом добра. Всі поселення та племена погодились встановити в себе прапор Атея, тим самим об’єднуючись в один народ. От тільки з цим гладким, не вдається навіть зав’язати потрібну розмову. Його взагалі цікавлять лиш їжа, випивка та жінки.

Яртур вже поклав руки на коліна, аби підійматись та йти геть із шатра, як Мадій зупиняє його.

– Шановний Яртур вже йде? Не варто поспішати. Я ж не сказав, що не згоден.

Вождь відклав надкушений шмат їжі, дивиться прямо на Яртура. Голос задумливий. Байдужливо-хитруватий тон зник. Говорить серйозно, як людина, яка вирішала щось для себе.

– Вибору в мене немає. Якщо я зараз відмовлю, то вмовляти мене приїде інший. Той про кого в степу йде слава безжального та жорсткого, що відрізає незгідним голови. Є у вас такий?