Непереможний? (І)

– Вітаю Анафоре, сину Аполлона…

Переді мною стоїть кучерявий хлопчина, в жовтому хітоні гімнасія. Я щойно вийшов на ґанок храму, потягнувся аж до хрусту в суглобах, і коли почув знизу дитячий голос, то дещо зчудувався навіть.

– …Леокс, син Геракліда запрошує тебе на фінал змагань, що відбудеться сьогодні в театрі. Він наполягає, аби ти неодмінно прийняв участь в спостереженні за боротьбою, де буде змагатись найкращий борець гімнасія Ольвії проти Хабі, якого люди вже між собою назвали Непереможним…

Я кидаю погляд на жертовник, який виблискує патьоками жиру, після вчорашнього обряду жертвоприношення, переводжу погляд в бік храму Зевса, де вже почали збиратись люди. З цими змаганнями всі наче подуріли, щодня влаштовують жертвоприношення, та йдуть до оракула аби той передбачив результат.

Власне через цей безперервний людський потік, я й не зміг жодного разу подивитись на змагання між Мілетцями та нашими, Ольвійськими вихованцями Леокса. Адже жертвоприношення вимагає участі жерця храму Аполлона – тобто моє, аби все було до ладу. Хоч всю роботу виконують спеціально навчені раби та слуги, але ж їм треба пояснювати. Звідки їм знати, свиню, козу, барана чи може бичка сьогодні бажають бачити на закладенні боги? Про що розповідають нутрощі худоби, який вогонь треба підтримувати, яку ароматичну олію вливати…

От і сьогодні буде урочисте спалення річного бичка, а жертовник ще після вчорашньої треби заради перемоги Ольвії, не відмитий. Маю розпорядитись, щоб все прибрали, протерли осокою із сумішшю глини й попелу, обробили спеціальним оцтовим розчином яму з тваринними залишками, аби мухи не докучали. Та чи мало справ?

– …Калинник син Евксена, просив переказати, що присутність твоя, Анафоре, обов’язкова, знайди час, придумай як владнати всі справи та відвідати сьогодні театр, де проходитиме завершальна битва проти Хабі Непереможного…

Хлопчина схоже прочитав мої думки (де я його бачив?) та дістав незаперечний, на його думку, аргумент, бо хто ж відмовить Калиннику! Та й справді, якщо сьогодні не прийду, тоді всі змагання пройдуть повз мене. Прикро. От тільки як бути з приготуваннями? Та що там! Слуги вже чудово вивчили, що їм треба робити. Та я й не довго. Подивлюсь швиденько боротьбу, гляну що там за Хабі Непереможний приїхав з Мілету й повернусь, аби встигнути до вечірнього жертвоприношення.

– Передай, хлопче, Леоксу сину Геракліда та Калиннику сину Евксена, що Анафор, обов’язково сьогодні прийде, аби на власні очі побачити змагання.

Хлопчина притуляє правицю до грудей, лівицю відводить назад ледь вклоняється та застигає, а я пригадую де його бачив. Це ж він запрошував мене й Леокса на симпозіум. Щоправда, тоді він мав геть інший вигляд. Був замурзаний, в лахміттях, а зараз чистий, волосся виблискує на сонці, з плечей звисає новенький хітон.

– Ти тепер навчаєшся в гімнасіумі? – запитую.

– Так. – Ледь киває головою хлопець.

– А хіба ефебії з гімнасія можуть щось вимагати за виконання розпоряджень вчителя?

– Ні! Я той… Насправді я нічого… Я просто…

Грошей, як завжди в мене немає, проте я знаю чим віддячити цьому малому.

– Чекай тут, – кажу й швидко заходжу в храм, аби повернутись зі шматком свинячого окосту, що залишився після вчорашнього жертвоприношення.

Вчора був щедрий дарунок богам. Ми запікали – свиню замотану у волячий жир. Боги мають бути задоволені й дати нарешті перемогу Ольвіополітам. Бо за всі дні змагань, як мені розповідали, жодного не було переможним для нас. Винний у всього той таки Хабі. Його й справді неможливо перемогти.

– Ось. – Простягую хлопцеві шмат який виблискує жиром на сонці.

– Але… – заперечно мотає головою хлопець та глитає слину.

– Їж, – вказую хлопцеві в затінок під портиком храму, – тут тебе ніхто не побачить.

Він ще вагається, та я прошу розповісти, як він потрапив до гімнасіума, адже грошей судячи з усього він не має.

Хлопець нарешті здається. Посміхається своєю широчезною усмішкою, відгризає чималий шмат та розповідає, що на наступний день після симпозіуму Леокс прийшов до них в нижнє місто та знайшов його. Хоч ніхто не зізнавався вчителю, де мешкає Пікралідій, бо всі думали що той щось поцупив, тому й розшукують. Леокс знайшов хлопця на березі моря, де той рибалив і запросив навчатись. Безплатно!

– Бачив би ти Анафоре, як плакала моя мати, –  сказав Пікралідій, проковтнувши черговий шмат. – А чого плакати? Все ж добре! Не кожному хлопцеві з нижнього міста пропонують безплатну освіту в гімнасіумі!

– А батько?

– Нема. – Враз посмурнів хлопець. – Гностос був добрий моряк. Та одного разу поплив на кораблі й зник. Я його жодного разу не бачив. Мати каже загинув. А я знаю, що він живий. Посейдон би не дозволив, аби такий добрий моряк просто взяв і загинув. Посейдон опікується моряками. Батько мені залишив ось цей камінець.

Хлопець дістав з-за поясу звичайний плаский камінчик з моря і поклав мені на долоню.

– Відчуваєш тепло? – Я невизначено повів підборіддям, Пікралідій зрозумів це як згоду. – Поки камінець теплий, батько живий. Може в полон потрапив, чи ще що, але живий обов’язково, тут навіть оракул погодиться.