Перший оберт історії

Переконаний, що люди сприйняли б мій вчинок за підлість. Але так мало
бути – адже інакше я б не зміг їх познайомити. Не знаю чому, але вона ніколи не звертає на чоловіків такого типажу. Не зневажає, не відкидає – просто обходить увагою. Вони, мовби, не існують
для неї. Так могло тривати ще довго і навіть не знаю до чого б це зрештою
призвело. Але ВІН вирішив, що має бути інакше. ВІН захотів допомогти їй
змінитися, хоча, переконаний, їй будуть зовсім не до вподоби ці зміни…
І цього чоловіка я надіслав їй лише з однією метою – допомогти виборсатися
із бруду, котрим вона сама себе накрила і продовжує неусвідомлено
накривати. Звісно, його місія у її життя полягатиме не тільки в цьому. Вона
набагато ширше та глибша і я сподіваюся, що одного моменту вона
зрозуміє навіщо того вечору я підштовхнув його до неї…

Уже було пів на десяту, коли на дисплеї з’явився потмаємний номер.
- Алло… - невдоволено простягнула я.
- Анна? – поцікавився незнайомець. – Мене звати Орест, я менеджер
клубу «Долфінс». Ми знайшли ваше резюме і хотіла б запропонувати
вам роботу.
Від почутого мої долоні вкрилися гарячим потом.
- Так, так, звісно, я вас слухаю, - заторохтіла я. – Яку саме?
- У нас відкрита вакансія хостес, - повів чоловік. – Зустріч клієнтів,
інформування про заклад та його роботу, допомога у конфліктних
ситуаціях. Я відмітив, що ви працювали журналістом, тому, гадаю,
зможете знайти підхід до відвідувачів. Зможете підійти до нас на
співбесіду? Ми знаходимось неподалік площі Льва Толстого.
Я глянула на годинник, приблизно прикидаючи скільки знадобиться часу,
аби дістатися потрібного місця. Не зважаючи на пізній час, я ще можу
скористатися громадським транспортом – а за двісті метрів від нашого
будинку знаходиться зупинка маршрутного таксі, що йде прямісінько до
центру міста.
- Я зможу під’їхати хвилин через сорок, максимум годину, - сказала
потенційному роботодавцю. – Вас це влаштує?
- У принципі, ми могли б назначити зустріч на завтра, але якщо у вас вийде
сьогодні, то буде чудово, - промовив чоловік.
Він продиктував мені точну адресу та свій особистий номер на випадок
потреби і миттю від’єднався. Від нетерпіння я вискочила із дому вже за
десять хвилин, а до клубу потрапила через пів години – і навіть сама
здивувалася своїй надмірній пунктуальності.
На вході мене зустрів здоровань із короткою стрижкою та м’язистою шиєю,
що ледь випирала з-під коміру білосніжної сорочки.
- Я на співбесіду, до Ореста, - сказала йому для годиться і прошмигнула
всередину, не чекаючи на його відповідь.
Вже здалеку, коли переді мною замаячіли вогні закладу і його яскрава
вивіска, я нарешті усвідомила куди йду. Тоді й стало зрозумілим чому мені
здалася знайомою така приваблива назва…
На пілонах вигиналися дівчата різноманітної зовнішності – від екзотичної до
звично української. Вони хизувалися перед присутніми своїми формами і у

мені раптово промелькнула смуга чорних заздрощів. На них милувалися,
ними захоплювалися і вже, напевно, щедро нагороджували... Ці граційні,
занадто випещені молоді тіла балансували на межі пристойності, а
відвідувачі (чоловіки від двадцяти до п’ятдесяти) ледь стримували свої
цілком природні сексуальні потяги, ховаючи руки у кишенях вологих штанів.
- Добрий вечір! – пролунало поруч. – Чим можу допомогти?
Переді мною стояв немолодий чоловік із м’яким, упевненим поглядом та
розтиснутими вустами, що не приховували привітної посмішки.
- Мені потрібен Орест, менеджер клубу, - сказала я, хоч і підсвідомо
знала, що цей чоловік і є той, кого я шукаю.
- Ви Анна? – поцікавився він і додав: - Ходімо до ВІПу, там тихіше.
Ми увійшли до невеличкої зали, обплетеної імітацією дикорослих рослин та
різноманіттям штучних квітів на стінах. Попід одним боком розляглась
довга, напівовальна софа, навпроти якої знаходився крихітний танцювальний
майданчик із шестом для стриптизу посередині.
- Як бачите, заклад у нас пристойний, - почав Орест, коли ми всілися на
диван. – Охорона працює сумлінно, тому проблеми трапляються дуже
рідко. І ними в основному займаюся саме я… До речі, як ви вже,
напевно, зрозуміли, у нас нічний графік роботи, по десять годин на
зміну. Вам це підходить?
- Це ідеально, - ледь не вигукнула я тремтячим голосом. – Я студентка,
тому й шукала роботу або на неповну зайнятість, або на нічну зміну.
- А коли ж ви спати збираєтесь? – запитав чоловік.
- На парах, - віджартувалась я, але знала, що швидше за все саме так і
чинитиму.
Але, щоб не відлякати менеджера, додала:
- Не турбуйтеся, я звикла до нічного життя. Сплю по кілька годин на
день – і мені цього вистачає.
Він пронизав мене довгим, задумливим поглядом.
- Як ви узагалі ставитесь до специфіки нашого закладу? – запитав
серйозним тоном.
- Цілком спокійно, - щиро відповіла я. – Мені до вподоби такі місця.
- Справді? – здивувався чоловік. – І що саме вас приваблює?
- Відвертість та щирість. Тут ніхто не вдає із себе святенників.
При затишеному світлі було важко розібрати емоції на його обличчі, але мені
здалося, що на мить воно зблиснуло зацікавленим вогником.
- Тоді як ви поставитися до моєї пропозиції працювати танцівницею? –
запитав він за мить. – Зарплатня у кілька разів більша, а клопоту
набагато менше. Та й цікавіше, як на мене…
Орест урвався, ніби даючи мені час на роздуми і у моїй голові почали шалено
крутитися вже сонні коліщатка. Я не знала чи варто погоджуватися на таке. З
одного боку, хотіла цього, з іншого боку відчувала у собі невідомий
стримувальний фактор.
Можливо, тому, що цнотливість і стриптиз не зовсім сумісні поняття?