Пролог

 Це мала бути неймовірна історія — одна з тих, що стають місцевими легендами. Як і завжди, раз на три роки, маги прибули на збір данини. Рудоволосий посланець в’їхав до міста на білому коні, увесь убраний в золоті шати. Юрба оточила його, захоплено оглядаючи прибульця, чий приїзд означав початок свят.

 Маг ніби й не зважав на людей, проминав їх із гордовитою байдужістю на обличчі. Аж раптом йому в око впала русява дівчина у благенькій сукенці, яку, правду кажучи, ніхто не назвав би особливою красунею. Та посланець вважав інакше. Лагідні блакитні очі й кирпатий носик, усипаний веснянками, полонили його серце. Що вже й казати про дівчину, яка закохалася у статного посланця відразу, як тільки він потрапив до міста.

 Це таки була красива історія про кохання, пристрасне і неможливе, про двох закоханих, яким не судилося бути разом. Чарівна була б історія, коли б усе на тому скінчилося, як часто трапляється в таких випадках. Розбите серце зцілюється з часом, а біль змінюється вдячністю за казку, за любов.

 Та тільки не всі вміють прощатися. Для декого час спиняється, а життя перетворюється на невпинну муку, що пожирає мов нещадний вогонь. Так випало й тій дівчині. Її коханий не повернувся, ані за три роки, ані за наступні три, лишивши по собі тільки дитя, в чиїх жилах текла магічна кров.

 Вочевидь цього було замало, тож одного дня по зборі данини місто сколихнули дивні новини. Казали, що якась відчайдушна жінка вирушила разом із магами до їхнього гірського краю. Плітки набували різних форм та боляче разили рудоволосе дівча, що самотньо пленталося вулицями, сподіваючись все ж знайти маму.