30 глава "Непрохані гості"

Прокинулась я від настирливого, майже агресивного стуку у двері. Свідомість відчайдушно пручалася — мені снилося щось настільки затишне й тепле, що обривати цей сон здавалося справжнім злочином. Я сильніше зарилася обличчям у подушку, сподіваючись, що звук мені просто привидівся, але реальність безжально увірвалася в кімнату разом із приглушеним голосом подруги.

— Лесь, прокидайся, — Настя навіть не заходила, просто гукнула з коридору, і в її тоні виразно відчувалася паніка. — У нас гості. Причому не запрошені.

— Які ще гості в таку рань? — пробурмотіла я в порожнечу й навпомацки стала шукати під подушкою телефон. Екран блимнув перед очима, змусивши зажмуритися: на годиннику була ледь дев’ята ранку.

— Денис із Лєрою.

Сон злетів із мене миттєво, поступившись місцем чистому здивуванню. Мені точно не почулося? Денис притягся сюди о дев'ятій ранку? Щоб що? Влаштувати Лєрі екскурсію «як живе моя найкраща подруга», чи все набагато прозаїчніше — Лєрі просто запеклося перевірити, чи дійсно Настин вигаданий “хлопець” полетів у свій Мілан?

Я встала, швидко накинула халат, навіть не намагаючись дати раду розпатланому після сну волоссю, і вийшла з кімнати. Настя вже чекала в коридорі, нервово поправляючи рукава домашнього худі. Разом ми попрямували на кухню, де за столом уже цілком по-хазяйськи влаштувалися наші ранні гості.

Лєра сиділа, закинувши ногу на ногу, і з неприхованим скептицизмом розглядала наш інтер'єр, а Денис, помітивши нас, слабко посміхнувся, хоча в його очах виразно читалася ніяковість за такий ранній візит. 

— О, прокинулася, соня, — першим озвався Денис, кивнувши мені. — Вибачте, що так рано, ми просто проїздом, вирішили заскочити.

— Ага, дуже помітно, — пробурмотіла я, сідаючи на стілець навпроти них. 

— Лесю, а ми тут якраз про Макса говорили, — солодким, аж приторним голосом втрутилася Лєра, переводячи погляд з Насті на мене. — Настя каже, що він полетів у Мілан. На детокс. Це що, жарт такий? 

Я миттєво згадала нашу нічну розмову з Настею й увімкнула режим професійної журналістки, якій не звикати брехати з упевненим обличчям.

— Чому жарт? — абсолютно серйозно відповіла я, знизавши плечима. — Справді поїхав. Точніше, спочатку в Київ по справах, а звідти — прямим рейсом в Італію. У нього там термінові робочі питання, ну і... особисті теж. Настя ж його вчора сама на вокзал проводжала. Так що все правда.

Настя вдячно глянула на мене й відвернулася до кухонної поверхні, де вже щосили працювала кавоварка. Аромат свіжозмелених зерен трохи пом'якшив напружену атмосферу. Подруга дістала дві чашки, налила каву й раптом, абсолютно спокійно, взяла з полиці сільничку. Смикнувши зап'ястям, вона додала у свою порцію хорошу дрібку солі.

Кава з сіллю була її давньою, незмінною пристрастю. Настя завжди казала, що так смак стає м'якшим і глибшим, але для сторонніх це виглядало щонайменше дивно.

Денис, який знав цю її звичку як ніхто інший, не стримався і голосно пирхнув, за звичкою спираючись ліктями об стіл.

— Боже, Настуню, ти не змінюєшся, — засміявся він, по-доброму хитаючи головою. — Скільки років я тебе знаю, а ти досі п'єш цю гидоту. Як це взагалі можна в себе вливати? Кава з сіллю — це ж знущання з рецепторів! 

Будучи найкращим другом Насті, він завжди підколював її за цей бзик, і в цю хвилину між ними знову промайнула та сама стара, комфортна атмосфера, яку вони мали до появи Лєри.

Проте Лєра цей момент не розділила. Вона лише витончено припідняла ідеальну брову, дивлячись на чашку Насті так, ніби там була отрута, і знову повернула розмову в потрібне їй русло.

Лєра ліниво помішувала свій чай, тонкі губи витягнулися в уїдливій посмішці. 

— Настю, ти тільки не ображайся, але весь цей «естетичний детокс» і раптовий від’їзд Макса виглядають так, ніби він просто вигадав привід, щоб втекти. Ну серйозно, який притомний чоловік залишить свою дівчину саму на вихідні й полетить в іншу країну через те, що чийсь стиль здався йому «не тутешнім»?

Денис моментально перестав сміятися з кави. Його погляд метнувся від Лєри до Насті, і в кімнаті знову запахло грозою.

— Лєро, оберти збав, — тихо, але зі строгістю сказав він. — Ми прийшли сюди не для того, щоб чужі стосунки розбирати.

— А що я такого сказала? — вона безневинно кліпнула ідеальними віями. — Я просто реалістка. Дівчата, ну ви ж дорослі. Якщо хлопець так легко зникає в Мілані, то, мабуть, там у нього є хтось... більш відповідний його «високим стандартам».

Настя навіть оком не кліпнула. Вона зробила повільний ковток своєї солоної кави, смакуючи кожен момент, а потім спокійно поставила чашку на стіл. Погляд її великих очей став настільки холодним, що Лєра мимоволі вирівняла спину.

— Знаєш, Лєро, — м'яко, майже лагідно почала Настя, — Макс — людина зовсім іншого польоту. Він звик до свободи й довіри. У наших стосунках немає місця дитячим ревнощам чи контролю. Якщо йому потрібно побути в Мілані — він летить туди. Якщо мені захочеться до нього — я купую квиток на наступний рейс. Це називається зрілістю. Тобі, мабуть, важко це зрозуміти, якщо ти звикла тримати чоловіка на короткому повідку.

Лєра почервоніла, її пальці міцніше стиснули чашку. Вона відкрила рота, щоб відповісти, але я вирішила, що пора втрутитися, поки кухонна суперечка не переросла у відкриту війну.

— Слухайте, «експерти з міланських брендів», — я демонстративно подивилася на годинник у телефоні. — За ці вихідні стільки сталося, що хочеться від них відпочити. Ден, ви, звісно, класні гості, але якщо ви прийшли лише для того, щоб обговорити Настине особисте життя, то у мене для вас погані новини — ця тема закрита.

Денис швидко підвівся зі стільця, явно відчуваючи полегшення від того, що з'явився привід піти.

— Так, Лєро, ходімо. Дівчатам треба відпочивати, та й у нас плани, — він рішуче взяв свою дівчину за лікоть.

Лєра підвелася, зверхньо зміряла нас поглядом, але сперечатися не стала. Наостанок вона лише кинула через плече: