15 глава "Сорбет із лайма"

— Максе, ти — моя остання надія на виживання в цьому тераріумі.

— Люба, якщо ти просиш мене зіграти роль гетеросексуального мачо, то мій гонорар — пляшка найкращого ігристого і довічне право критикувати твій гардероб, — пролунав у слухавці манірний, але такий рідний голос Максиміліана.

Макс був моїм найдавнішим другом. Геніальний дизайнер, людина, яка бачила світ крізь призму текстур і фасонів, і, що найважливіше — він абсолютно не терпів фальші. Особливо у вигляді фотомоделей.

***

Субота нагрянула швидше, ніж ми встигли продумати всі репліки. Коли ми з Максом та Настею заходили в клуб, я відчувала, як повітря навколо нас починає вібрувати. Настя виглядала приголомшливо: стримана, елегантна, з вогником виклику в очах. Макс тримав її під руку з такою впевненістю, наче вони щойно зійшли з обкладинки Vogue.

Роман, Денис і Лєра вже чекали за столиком. Погляд Дениса, коли він побачив Настю не в розтягнутому худі, а поряд із цим ефектним красенем, був вартий усіх зусиль. Він ледь не впустив келих.

— Знайомтеся, це Макс, мій близький друг і... — я зробила багатозначну паузу, — супутник Насті на сьогодні.

— Максиміліан, — виправив він, вишукано кивнувши. Його погляд миттєво, як сканер, пройшовся по Лєрі, яка сиділа в своїй «ідеальній» позі. — О, я бачу тут представницю мас-маркету, яка дуже старається видати себе за люкс. Мило.

У Дениса витягнулося обличчя. Лєра натягнула свою фірмову посмішку, але я помітила, як її пальці сильніше стиснули сумку.

— Перепрошую? — процідила вона, зверхньо оглядаючи Макса.

— Твоя сукня, люба, — Макс неквапливо сів, навіть не знімаючи своїх сонцезахисних окулярів у приміщенні. — Поліестер у такому відтінку фуксії — це злочин проти людства. А крій... Боже, ці виточки робив хтось, хто бачив жіноче тіло лише на манекенах у переході метро. Денисе, сподіваюся, ти не платив за це «диво» дизайну? Бо це офсайд. Повний і безапеляційний офсайд стилю.

Роман, який сидів поруч зі мною, раптом дуже голосно закашлявся, прикриваючи рот долонею, але я бачила, як його очі сміються. Він перевів погляд на мене і ледь помітно підморгнув.

Настя ж, вперше за довгий час, сиділа з рівною спиною і щиро усміхалася. Вона не просто «грала» пару з Максом — вона насолоджувалась тим, як ідеальна картинка Лєри розсипається під професійним натиском мого друга.

— Настю, сонечко, — Макс турботливо поправив її волосся, ігноруючи онімілу Лєру, — наступного разу нагадай мені взяти тебе на показ у Мілан. Бо після цього вечора мені терміново потрібна візуальна детоксикація.

Денис дивився то на Настю, то на Макса, то на незадоволену Лєру, і в його очах нарешті почало з’являтися щось схоже на мислення. План Романа «підсвітити» ситуацію працював, але мій Макс щойно ввімкнув справжній стадіонний прожектор.

Денис смикав край серветки, і я бачила, як його зазвичай спокійне обличчя перетворюється на маску роздратування. Лєра щось щебетала про нову фотосесію, але він її не чув. Його погляд був прикутий до того, як Макс по-господарськи накинув руку на спинку стільця Насті.

— Слухай, Максе, — нарешті не витримав Денис, перебиваючи Лєру на пів слові. — Ти так впевнено кажеш про Мілан і гардероб Насті, наче знаєш її сто років. Але одяг — це просто ганчір’я. Настя — людина з характером, і я дуже сумніваюся, що ти хоча б приблизно розумієш, хто вона насправді.

Настя лише загадково посміхнулася, відпиваючи коктейль. Вона виглядала бездоганно в тій шовковій комбінації кольору стиглої вишні, яку Макс особисто витягнув із купи речей у нашій шафі, назвавши все інше «злочином проти естетики».

— О, Денисе, ти хочеш влаштувати мені іспит? — Макс знущально підняв брову. — Як мило. Давай, стріляй своїми аргументами. Тільки обережно, не влучи собі в ногу.

— Добре, — Денис подався вперед, ігноруючи незадоволений подих Лєри. — Якщо ти такий «близький», то скажи: яке морозиво вона замовляє, коли їй справді паршиво на душі?

Макс навіть не моргнув. 

— Сорбет із лайма. Вона каже, що солодке — для слабаків, а їй потрібна кислота, щоб відчути реальність. Наступне питання?

Денис зціпив зуби. 

— Який фільм вона переглядає, коли не може заснути?

— «Леон». І завжди плаче на моменті з кактусом, хоча запевняє всіх, що у неї замість серця камінь, — Макс спокійно поправив манжет своєї сорочки. — До речі, Настю, сонечко, те темно-синє худі, яке ти носиш вдома, — воно жахливе, але я розумію, що це твоя «зона комфорту».

Денис виглядав так, наче йому щойно забили гол на останній хвилині фіналу. Він розгублено подивився на Настю. 

— Звідки... Звідки він це знає? Насть, ми ж про «Леона» тільки в одинадцятому класі...

— Денисе, — Настя вперше за вечір подивилася на нього з легкою жалістю, — світ не обертається навколо твоїх спогадів. Макс бачить деталі. Він бачить мене, а не просто людину, з якою зручно мовчати на задньому сидінні машини.

— Це просто випадковість, — буркнув Денис, але його голос зрадницьки здригнувся. 

— Він дизайнер, він просто вгадує типажі.

— Любий, я не вгадую, я констатую факти, — Макс перевів погляд на Лєру, яка вже відверто нудьгувала. — На відміну від деяких присутніх, Настя — це кутюрна робота, складна і багатогранна. А ти, здається, звик до масового виробництва. Шкода. Такий потенціал — і такий поганий зір.

Роман поруч зі мною ледь чутно хмикнув у свій стакан. Я відчула, як його коліно випадково, або ж все-таки ні  торкнулося мого під столом. Ситуація розпалювалася, і Лєра, відчувши, що увага Дениса остаточно змістилася, вирішила йти ва-банк.

— Денисе, — вона капризно смикнула його за рукав, — мені тут нудно. Твої друзі якісь занадто... дивні. Поїхали звідси?

Денис завагався. Він дивився на Настю, яка зараз сміялася з якогось чергового жарту Макса, і в його погляді вперше за вечір промайнув справжній страх. Страх того, що його місце «найкращого і єдиного» щойно зайняв хтось інший. Хтось, хто знає про кактус і сорбет.