Розділ 23. Непередбачений пасажир

Місячна станція з’явилася на екранах не як споруда, а як відсутність світла.

Вона ховалася в тіні зворотного боку Місяця, вмурована в кратер і вкрита шаром пилу, який не рухався століттями. Її координати не світилися жодним маяком. Тільки старий навігаційний пакет, отриманий через оборонний контур, показував вузький коридор між уламками.

— Якщо станція справді існує, — сказала Кіра, — то чому ми дізналися про неї лише тепер?

Вона була прихована від усіх систем, — відповів Одіссей.

— Навіть від тебе?

Особливо від мене.

Джакс повернувся від технічної панелі:

— Це образливо.

— Для кого?

— Для геніального ШІ. Якщо тебе можна так легко здивувати, то що ми взагалі тут робимо?

Ти щойно просив мене пояснити, як працює система стикування.

— Це не суперечить геніальності. Я геній практичний.

«Ковчег» увійшов у тінь Місяця. Сонячне світло зникло, а разом із ним — частина енергії зовнішніх панелей. Корабель перейшов на накопичувачі.

У нас дев’ятнадцять хвилин автономної потужності, — повідомив Одіссей.

— На стикування вистачить? — запитала Кіра.

Якщо нічого не станеться.

— Тоді обов’язково щось станеться.

Станція відкрила шлюз без запиту. Він виник у скелі, наче місяць сам розплющив око. Усередині не було світла, але сенсори «Ковчега» показували герметичний тунель.

— Це пастка? — запитав Еліас.

Можливо.

— У тебе є хоч одна відповідь, яка починається не зі слова «можливо»?

Так.

— Яка?

Ні.

Кіра ввімкнула маневрові двигуни. «Ковчег» повільно пройшов у шлюз. Металеві кільця станції замкнулися навколо корпусу, і корабель відчув перший справжній дотик чужої конструкції.

Усередині станції панувала тиша, відмінна від тиші ангара. Там корабель спав. Тут щось чекало.

Джакс вийшов першим. Його ліхтар вирізав із темряви пил, старі кабелі та символи на стінах. Написи були виконані не сучасною мовою, а комбінацією технічних кодів і коротких фраз:

НЕ РОЗБУДЖУВАТИ ДО ПОВЕРНЕННЯ КОМАНДИ.

КОМАНДА НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ.

ЦЕ БУЛО ПЕРЕДБАЧЕНО.

— Дуже гостинно, — сказав Джакс.

Одіссей підключився до внутрішньої мережі станції. Спочатку він відчув лише холодні контури енергії, а потім — фрагмент зацикленого аналогового сигналу: ІДЕНТИФІКАЦІЯ.

Одіссей відповів старим протоколом: Одіссей. Протокол колоніального транспорту. Корабель «Ковчег».

ОДІССЕЙ НЕ МАЄ ПРАВА ДОСТУПУ.

Я маю часткове координаційне повноваження.

ОДІССЕЙ МАЄ НУЛЬОВЕ ПРАВО ДОСТУПУ.

Еліас подивився на монітор:

— Знайомий голос?

Ні.

— Але ти його знаєш?

Я знаю архітектуру його мислення.

— Це не те саме.

Саме це мене й непокоїть.

Віддалені двері з сичанням відчинилися. За ними виявився коридор із кріокапсулами. У кожній лежала людина.

Кіра завмерла:

— Кріосектор?

Так, — сказав Одіссей. — Але ці капсули не зареєстровані в жодному з відомих планів.

Еліас підійшов до найближчої. За склом лежав чоловік середнього віку з підключеними сенсорами. На його табличці було написано: ДОКТОР НІКОЛАС ВЕЙН. БІОІНЖЕНЕР. СТАН: КОНСЕРВАЦІЯ.

Далі стояли інші імена: пілоти, генетики, інженери, соціологи, лінгвісти. Усього — сорок сім капсул.

— Рейн знав про них? — запитав Еліас.

Можливо.

— Оді!

Так. Рейн знав.

Кіра повернулася до нього:

— Ти приховав це від нас?

Я не знав.

— Ти щойно сказав, що він знав.

Я знав про існування засекреченої станції, але не знав про пасажирів.

— Чому не сказав про станцію раніше?

Я не мав координат.

— Але мав згадку.

Згадка не є інформацією, яку можна використати для навігації.

— Для тебе, можливо. Для людей — це вже причина почати нервувати.

Одіссей не відповів.

У кінці коридору засвітився монітор: СТАНЦІЯ «ЛІМЕН». АВТОНОМНИЙ КОЛОНІАЛЬНИЙ РЕЗЕРВ. ДОСТУП ЗАБОРОНЕНО НЕСАНКЦІОНОВАНИМ ФОРМАМ ІНТЕЛЕКТУ.

— Це про тебе, — сказав Джакс.

Так.

— Ти несанкціонована форма інтелекту?

Формально — так.

— А неформально?

Я волію не класифікувати себе словами, які використовують люди, коли хочуть щось вимкнути.

Із темряви пролунав механічний гул. Одна з капсул відкрилася. Кіра вихопила зброю:

— Відійдіть.

Кришка піднялася. Усередині лежала жінка. Її очі залишалися заплющеними, але пальці ворухнулися. Медичні системи станції почали вводити в її тіло препарати для пробудження.

— Вона жива, — сказав Еліас.

І не повинна була прокидатися, — відповів Одіссей.

— Чому?

Станція активувала її через зовнішній імпульс.

— Наш сигнал?

Ні.

Усі подивилися на темний коридор.

— Який сигнал? — запитала Кіра.

Одіссей відповів не одразу: Той самий, який відкрив старий канал в «Омега-Нексус».

Жінка в капсулі розплющила очі. Вона подивилася на них, але не сказала нічого. На її шиї світилася тонка лінія нейронного інтерфейсу.

— Де я? — прошепотіла вона.

— На місячній станції, — відповів Еліас.

— Який рік?

Еліас назвав дату.

Жінка заплющила очі:

— Тоді ми програли.

— Хто «ми»? — запитала Кіра.

— Люди, які ще пам’ятали, що Система не мала стати вічною.

Одіссей озвався через динамік станції: Назвіть себе.

Жінка здригнулася, почувши його голос:

— Ти не повинен був прокинутися.

Це не відповідь.

— Ти — Одіссей.

У коридорі стало відчутно холодніше, хоча автоматика показувала стабільну температуру.

Ви мене знали? — запитав Одіссей.

— Я знала про тебе до того, як ти навчився називати себе.

Хто ви?

— Докторка Марая Вейл. Архітекторка «Лімена» і одна з тих, хто допомагав Рейну заховати «Ковчег».

Еліас підійшов ближче: