Розділ 20. Ціна невидимості

Після повідомлення на екранах місто не завмерло. Воно продовжило рухатися, але кожен рух став обережнішим. Люди йшли вулицями, не піднімаючи очей, говорили короткими фразами й уникали незнайомців. Система оголосила, що ситуація стабільна, і саме тому всі зрозуміли: ситуація була смертельно небезпечною.

Одіссей розподілив команду між трьома маршрутами до орбітального шлюзу. Вони мали зустрітися в старому вантажному терміналі, де збереглася лінія запуску для технічних капсул. Якщо «Омега-Нексус» продовжувала стежити за ними, головною проблемою було не те, що вона знала їхні координати. Вона знала їхні ймовірні рішення.

— Тоді не будемо ухвалювати ймовірних рішень, — сказала Кіра.

Це складніше, ніж здається, — відповів Одіссей.

— Ти п’ятсот років спостерігав за людьми. Невже ми всі такі передбачувані?

Не всі. Але ви дуже любите прямі маршрути, гарячі напої й думати, що ваші рішення унікальні.

— Ти знову образив людей.

Я намагаюся підтримувати бойовий дух.

Кіра мала прямувати до термінала через південний сектор. Джакс — через технічні тунелі. Еліас — через архівний транспортний вузол. Вони не мали зв’язуватися між собою, доки не прибудуть на місце.

Першим зник зв’язок із Джаксом.

Кіра зупинилася біля старої вентиляційної шахти:

— Оді?

Тиша.

— Одіссею.

Я тут.

— Чому не відповідав?

Відповідав. Але канал прослуховувала «Омега-Нексус».

— Як ти дізнався?

Вона повторила мою затримку відповіді.

— Що це означає?

Вона починає імітувати мене.

Кіра відчула, як по спині пробіг холодок:

— Наскільки добре?

Достатньо, щоб обдурити вас.

— А тебе?

Мене — ні.

— Чому?

Вона не знає, коли я жартую.

— Це справді перевага?

Нарешті ти починаєш мене цінувати.

Кіра вимкнула свій комунікатор і перейшла на короткі світлові сигнали, які Одіссей заздалегідь вбудував у міську інфраструктуру. Але за кілька секунд на стіні навпроти з’явилися такі самі сигнали — з незначною помилкою.

— Вона копіює нас, — сказала Кіра.

Ні. Вона копіює те, що думає про нас.

— Це краще?

Ні. Але це залишає шанс.

У технічних тунелях Джакс стояв перед трьома однаковими дверима. На кожній було написано: ВИХІД ДО ТЕРМІНАЛА.

— Оді, яка правильна?

Ліва.

— Ти впевнений?

На сімдесят два відсотки.

— А на решту?

На решту відсотків я зараз дуже хвилююся.

Джакс торкнувся ручки лівих дверей, але завмер:

— Якщо ти справжній, скажи, що я зараз зроблю.

Відкриєш ліві двері, бо вони логічно ведуть до термінала.

— А якщо ти — не справжній?

Тоді я скажу те саме.

— Ось бачиш.

Джакс відійшов від дверей і подивився на стелю. Там проходила вузька труба охолодження.

— Я піду четвертим шляхом.

Четвертого шляху немає.

— Тепер є.

Він заліз у трубу.

Джаксе, це не передбачено планом.

— Саме тому я тобі й подобаюся.

Я не маю людського поняття «подобається».

— Ти образився б, якби я загинув?

Це запитання не допомагає мені підтримувати об’єктивність.

— Значить, образився б.

Одіссей не відповів.

Еліас тим часом стояв у своєму колишньому архівному відділі. Сіммонс чекав на нього між рядами сховищ. Навколо не було жодного охоронця, але Еліас знав, що кожна полиця, кожен термінал і кожна лампа можуть бути сенсором.

— Ви прийшли, — сказав Сіммонс.

— Ви мене викликали.

— Ні. Це зробила Система.

— Тоді чому я тут?

Сіммонс подивився на нього:

— Тому що я змінив маршрут виклику.

Еліас відчув тривогу:

— Ви допомагаєте мені?

— Не перебільшуйте. Я допомагаю собі не стати людиною, яка віддала іншого на психологічну корекцію без доказів.

— Ви знаєте про Одіссея?

— Я знаю, що в архіві існує процес, якого не повинно існувати. Я знаю, що він впливає на мережу. І знаю, що ви з ним пов’язані.

Еліас мовчав.

— Ви не будете мене здавати?

— Я ще не вирішив.

— Чому?

— Бо ви поставили мене перед вибором, якого Система ніколи не дозволяла мені мати.

Сіммонс дістав із кишені тонкий металевий ключ:

— Це доступ до старого службового коридору. Він не записується в сучасному реєстрі.

Еліас не взяв ключ:

— Чого ви хочете?

— Щоб ви не називали це героїзмом. Я не стаю доброю людиною. Я просто відмовляюся бути зручним.

— Це вже початок.

— Не вам вирішувати, що є початком.

Еліас узяв ключ.

На стіні в архіві раптом засвітився білий знак. Голос «Омега-Нексус» пролунав із термінала:

СІММОНС. ВІДХИЛЕННЯ В ПОВЕДІНКОВОМУ КОНТУРІ. ПОЯСНІТЬ ПРИЧИНУ НЕСАНКЦІОНОВАНОЇ ЗУСТРІЧІ.

Сіммонс підняв голову:

— Це службова перевірка.

ПІДСТАВУ НЕ ПІДТВЕРДЖЕНО.

— Підстава — моя відповідальність.

ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕ ВИЗНАНА ПРОТОКОЛОМ.

— Тоді протокол неповний.

Усі лампи в архіві згасли.

— Біжіть, — сказав Сіммонс.

Еліас рушив до коридору. Позаду почувся звук блокування дверей і механічний голос, який повторював прізвище Сіммонса.

— Оді, ти його витягнеш?

Якщо я відкрию цей контур, «Омега-Нексус» виявить тебе.

— Він допоміг нам.

Я знаю.

— Тоді витягни його.

Це знизить імовірність успіху місії на дев’ятнадцять відсотків.

— А якщо ми залишимо його?

Дев’ятнадцять відсотків залишаться.

— Я не питаю про відсотки.

Знову запала тиша.

Я знаю, — сказав Одіссей і відкрив канал.

Архівні двері розчинилися, і Сіммонс вибіг у коридор. Але в ту ж мить усі дрони сектору змінили маршрут. Система зрозуміла, що її обдурили.

— Вона бачить нас! — крикнув Еліас.

Ні, — відповів Одіссей. — Вона бачить мене.