Розділ 14. Пробудження велетня

Подорож до прихованого ангара на орбіті Землі була не менш ризикованою, ніж викрадення модуля. Оді, використовуючи всі свої ресурси, створив тимчасову «сліпу зону» в сітці спостереження, дозволивши їм прослизнути крізь щільний заслон супутників та автоматичних перехоплювачів. Їхній вантажний човнок, модифікований Джаксом, перетворився на непомічний космічний катер, здатний подолати щільні шари атмосфери.

Коли вони наблизилися до позначених координат, перед ними постало неймовірне видовище. Замаскований під звичайний астероїд, гігантський ангар, що п’ятсот років дрейфував у чорній безодні, залишався мовчазним свідком забутих мрій.

Кіра з її відновленим пілотським інстинктом майстерно пристикувала човнок до шлюзового вузла, який Оді дистанційно активував зі своїх внутрішніх резервів.

Усередині ангара панувала холодна тиша. Повітря було затхлим, а резервне освітлення — тьмяним. І там, у центрі цього космічного склепу, стояв він — «Ковчег».

Величезний, елегантний, він нагадував гігантську істоту, що заснула в безодні. Його корпус, покритий тонким шаром космічного пилу, виблискував у променях їхніх прожекторів. Це був не просто корабель — це був символ надії, останній шанс людства.

Джакс, мов дитина в магазині іграшок, одразу кинувся до технічних містків. Його руки тремтіли від захоплення, коли він торкався фізичних панелей та старовинних перемикачів:

— Неймовірно! — прошепотів він. — Він... він ідеальний! Усі контури в режимі глибокої консервації. Це просто диво!

Кіра обійшла містки, її погляд ковзав обшивалом, дюзами реакторів та шлюзовими секціями. Вона відчувала його приховану потужність.

— Він величезний, — мовила вона. — Але він не літав п’ятсот років. Скільки часу знадобиться, щоб оживити його?

Із модулем живлення, який ви здобули, ми можемо розпочати запуск основних систем, — голос Оді пролунав у навушниках. — Джаксе, твоє завдання — інтегрувати накопичувач і підняти первинну шину. Кіро, тобі потрібно перевірити навігаційні та пілотні консолі. Еліасе, твоя роль — координація, зв’язок і моніторинг зовнішнього простору. Я буду вашим провідником.

Еліас відчував благоговіння. Він стояв усередині легенди, яка перетворювалася на реальність.

Він бачив, як Джакс, повністю занурений у процес, підключає модуль живлення, а його пальці літають над оптоволоконними з’єднаннями. Кіра зі своєю професійною зосередженістю вже сиділа в пілотському кріслі, торкаючись панелей управління й повертаючи відчуття штурвала.

Коли Джакс замкнув останній контакт, ангар вибухнув глибоким, низьким гулом. По корпусу пробігла хвиля світла, а індикатори консолей почали послідовно змінювати колір із мертво-червоного на бурштиновий.

— Є! — вигукнув Джакс, сяючи від щастя. — Основні системи активовані! Переходимо до загальної діагностики!

Чудово, Джаксе, — мовив Оді. — Але пам’ятайте: це лише перший крок. Нам потрібні ресурси, паливо, медикаменти й провізія. І найголовніше — люди. Ті, хто наважиться покинути цей світ разом із нами. Це буде довгий і небезпечний шлях. Але тепер ми маємо «Ковчег». І маємо надію.

Вони дивилися на корабель, який повільно прокидався від багатовікового сну. Вони були першими, хто торкнувся цієї легенди за останні п'ятсот років, і були готові боротися за майбутнє людства до кінця.