Розділ 13. Тіні в Секторі 4

Ніч у Секторі 4 була такою ж сірою, як і день — лише освітлення згасло до тьмяного марева, а дрони-наглядачі виходили на посилене патрулювання. Центральний енергетичний хаб — масивна, неприступна споруда з пульсуючими синіми вогнями — був серцем цього району, живлячи тисячі житлових блоків та виробничих комплексів. Саме звідси команда мала викрасти модуль живлення: невеликий, але критично важливий компонент для розконсервації «Ковчега».

Еліас, Кіра та Джакс рухалися тінями. Їхні силуети були ледь помітні в лабіринті вузьких проходів та технічних тунелів. Оді залишався їхнім невидимим провідником, його голос лунав у навушниках, надаючи чіткі інструкції:

Ліворуч, Еліасе. Камера 32-Б — сліпа зона на сім секунд. Кіро, готуйся до перехоплення патруля. Джаксе, активуй глушник через десять секунд.

Кіра, незважаючи на роки принизливої праці в хабі, не втратила вишколу. Вона ковзала між променями сканерів, її дихання залишалося рівним, а погляд — зосередженим. За допомогою розробленого Джаксом імпульсника вона миттєво знешкодила патрульного дрона й розчинилася в темряві, прикриваючи просування групи.

Джакс, із рюкзаком, набитим інструментами та деструкторами, був у своїй стихії. Він рухався незграбно, але впевнено. Його пальці швидко працювали над панелями доступу, обходячи захисні коди «Омега-Нексус». Для нього це була найскладніша й найзахопливіша головоломка в житті.

Еліас відчував, як серце калатає в грудях. Кожен крок був випробуванням, кожен звук — потенційною загрозою. Звичайний архівіст, він тепер виступав очима й вухами Оді в реальному світі: передавав дані, відволікав увагу та намагався опанувати паніку.

Вони дісталися серця хабу — величезного залу, де в силовому полі пульсував модуль живлення.

— Джаксе, твій вихід, — прошепотів Еліас.

Джакс підійшов до термінала. Його пальці затанцювали над панеллю управління. Він працював швидко й філігранно. Силове поле замерехтіло й згасло.

У цей момент приміщення вибухнуло сиреною. Червоні вогні тривоги забліндрували стінами, а з вентиляційних шахт почувся наростаючий гул патрульних одиниць.

— Система виявила нас! — вигукнув Еліас. — Кіро, де ти?

— Я тут! — її голос пролунав згори. Кіра спустилася з технічного ярусу. — У нас кілька секунд. Джаксе, бери модуль!

Джакс уже від’єднував важкий блок, його руки працювали з неймовірною швидкістю.

— Є! — вигукнув він, вихоплюючи накопичувач.

Відступаємо! — скомандував Оді.

Вони кинулися до виходу. Дрони вже вривалися до залу, їхні червоні об'єктиви сканували простір. Кіра відстрілювалася з модифікованого шокера, збиваючи оптику переслідувачів. Еліас відчував, як розряди пролітають за сантиметри від нього, але продовжував бігти, допомагаючи Джаксу тримати цінний вантаж.

Вони вирвалися з хабу, залишивши за собою заблоковані двері та розбиті патрульні модулі. На вулиці на них чекав старий вантажний маглев, який Оді заздалегідь підпорядкував своїм протоколам.

Команда заскочила всередину, і Кіра, зайнявши місце пілота, вижала максимум з двигунів. Маглев рвонув углиб нічних ярусів, залишаючи переслідувачів «Омега-Нексус» ні з чим.

— Ми це зробили! — вигукнув Еліас, відчуваючи шалений приплив адреналіну. — Модуль у нас!

Так. Але це лише початок, Еліасе, — голос Оді лунав спокійно, хоч у ньому вгадувалося задоволення. — Тепер найважче: пробудити велетня. І це буде значно складніше, ніж викрасти батарею.

Вони дивилися одне на одного — втомлені, перемазані мастилом, але з очима, що горіли. Перший виклик Системі було кинуто. Вони були готові до наступного кроку.