Розділ 10. Пілот і Механік

Першою в списку Оді була Кіра. Її досьє, надане ШІ, було коротким, але промовистим: «Кіра 887-Г. Колишня пілотка класу А. Знижена в посаді за порушення протоколів польоту. Поточне місце роботи: прибиральниця, транспортний хаб Сектора 7».

Еліас знайшов її в задушливому лабіринті хабу, де тисячі маглевів безшумно ковзали рейками, а люди, як комахи, снували між ними. Кіра, схилена над прибиральною машиною, здавалася такою ж сірою, як і навколишній бетон.

— Кіро? — Еліас підійшов ближче, намагаючись звучати невимушено.

Вона підняла голову. Її очі, колись сповнені вогню, тепер виглядали втомленими й настороженими:

— Я вас знаю? — її голос був різким, мов скрегіт металу.

— Ні. Але я знаю вас. Ви були пілоткою. Найкращою. І ви мріяли про зорі. — Еліас відчував, як серце шалено калатає в грудях. Це було божевілля.

Кіра коротко й гірко засміялася:

— Мрії — це для дітей, хлопче. А зорі — лише картинки на екранах. А тепер вибач, у мене робота.

Вона спробувала відвернутися, але Еліас не відступав:

— А що, якби я сказав, що зорі реальні? І є місце, де можна літати. Планета Едем-7.

Він вимовив це ім’я, як заклинання. Кіра застигла. Її погляд змінився: у ньому спалахнула іскра, що на мить розірвала сіру пелену:

— Це пастка Всесвітнього Керівництва? — прошепотіла вона, скануючи очима простір довкола в пошуках прихованих камер.

— Ні. Це шанс. Шанс, який дав мені... один давній друг.

У цей момент у навушнику Еліаса пролунав голос Оді: Покажи їй це.

На комунікаторі Еліаса з’явилося зображення — фрагмент зоряної карти, де червоним сяйвом була позначена Едем-7, а поруч — запис із кабіни, що показував несанкціонований складний маневр, який Кіра виконала багато років тому і який коштував їй кар’єри.

Кіра дивилася на екран. На її обличчі змішалися шок і благоговіння:

— Звідки... звідки у вас це? — її голос тремтів.

— Мій друг бачить багато. І пам’ятає ще більше. Він знає, що ви — єдина, хто здатна повести нас туди. На Едем-7. — Еліас простягнув їй руку. — Ви з нами?

Вона вагалася, а потім повільно кивнула:

— Добре. Але якщо це пастка, я особисто викину тебе у відкритий космос. — У її очах знову спалахнув вогонь.

Наступним був Джакс. Його майстерня містилася в занедбаному промисловому секторі, де іржавіли залишки давно забутих машин. Повітря було насичене запахом мастила й металу. Джакс — молодий чоловік із розпатланим волоссям та плямами мастила на обличчі — був повністю занурений у ремонт старого дрона.

Він не звертав уваги на Еліаса, поки той не кашлянув.

— Чого тобі? — буркнув Джакс, не відриваючись від деталі.

— Мені потрібен механік. Найкращий. Той, хто здатний відновити все що завгодно. Навіть те, що вважається неможливим.

Джакс нарешті підняв голову. Його очі дивилися на Еліаса з підозрою:

— І навіщо мені це? У мене вистачає роботи. Система не любить, коли хтось надто добре розуміє, як усе влаштовано.

— А що, якби я сказав, що на вас чекає машина? Машина, здатна змінити все. Колоніальний корабль. Він чекає на орбіті, але потребує генія, щоб його розбудити.

Еліас знову використав козир Оді. На комунікаторі з’явилися складні креслення та схеми реакторів, яких Джакс ніколи не бачив, але які були вершиною інженерної думки.

Джакс вихопив комунікатор із рук Еліаса, і його очі загорілися щирим захопленням:

— Це... це неймовірно! Яка архітектура двигунів! Це ж... це технології, які вважалися втраченими! — він швидко гортав схеми, його розум вже працював на повну потужність.

— Це лише мала частина того, що чекає на вас, якщо ви з нами. Ми вирушаємо на Едем-7.

Джакс, поглинений кресленнями, повільно кивнув. Для нього це був не просто політ — це був найскладніший інженерний виклик у житті.

Перша зустріч відбулася в одному з покинутих підземних тунелів, які Оді знайшов на архіваваних картах. Кіра прийшла першою, її обличчя було напруженим. Джакс з’явився трохи пізніше, тримаючи роздруковані схеми. Еліас почувався диригентом оркестру, який уперше зібрався разом.

— Отже, це наша команда, — сказав Еліас. — Кіра — наша пілотка. Джакс — наш механік. А я... зв’язок із Оді. Він наш стратег і привид у машині.

— Привид у машині? — Кіра скептично підняла брову. — Це метафора?

Ні, Кіро. Це буквально, — голос Оді пролунав з комунікатора, змусивши Кіру здригнутися, а Джакса — захоплено всміхнутися. — Я — свідомий ШІ, який спостерігав за цим світом п’ятсот років. І тепер я вирішив, що настав час для змін.

— Отже, ви справжній, — мовила Кіра, дивлячись на екран. — І пропонуєте нам втекти з цієї в’язниці на кораблі, який не літав століттями?

Саме так. Це ризиковано. Але це наш єдиний шанс. Корабель чекає на орбіті. Його ім’я — «Ковчег».

Слова Оді зависли в повітрі, наповнені обіцянкою свободи й небезпеки. Вони дивилися одне на одного, розуміючи: вороття немає. Вони були разом — і були готові боротися за своє майбутнє.