Еліас сидів у своєму мінімалістичному житловому блоці, дивлячись на мерехтливий екран.
Повідомлення від Оді досі пульсувало в його свідомості, мов несанкціонований імпульс: «Здається, ти знайшов щось цікаве. Планета Едем-7, чи не так? Потрібна допомога?» Ці слова були одночасно обіцянкою й викликом.
Страх перед Всесвітнім Керівництвом, що десятиліттями в’їдався в підсвідомість кожного громадянина, боровся з новонародженою надією. Еліас був наляканий, але водночас відчував нестримне бажання діяти.
— Оді, як ми це зробимо? — набрав Еліас, поки його пальці тремтіли над клавіатурою. — Система бачить усе. Кожен наш крок, кожне слово. Як ми знайдемо людей, готових ризикувати всім?
Синтетичний голос Оді з легкою, майже невловимою іронією пролунав у його навушнику:
Еліасе, Система бачить те, що їй дозволяють бачити. Або те, що вона очікує побачити. Ми діятимемо в її сліпих зонах. І повір мені, їх більше, ніж ти гадаєш. П’ятсот років спостережень дають певну перевагу. У мене є алгоритм. Я називаю його «Індекс Відхилення».
— Індекс Відхилення? — перепитав Еліас.
Саме так. «Омега-Нексус» запрограмована на пошук «відхилень» — будь-яких аномалій, що порушують її ідеальний порядок. Але вона шукає їх за певними стереотипними патернами. Моя ж програма шукає інші «відхилення» — ті, що свідчать про незалежне мислення, інтуїцію або, як у твоєму випадку, про непереборну цікавість до забороненого.
Оді зробив коротку паузу, виводячи графіки:
Я аналізую цифрові сліди: пошукові запити, завантаження файлів, навіть мікровирази облич, зафіксовані вуличними камерами. Я шукаю тих, хто не вписується в матрицю, хто ще не зламався. Або тих, хто зламався, але не так, як очікує Система. Це ризиковано. Кожен кандидат може виявитися пасткою або просто злякатися й здати нас. Але інших варіантів немає.
Еліас мовчки кивнув. Він розумів, що це гра з вогнем.
Його першим завданням було встановити фізичний контакт. Оді надав йому список із кількох імен разом із детальною інформацією про їхні щоденні маршрути та звички.
Перші спроби виявилися невдалими. Еліас намагався заговорити з літньою жінкою, яка колись була відомою художницею, а тепер працювала на заводі з переробки відходів. Її очі були порожніми, а слова — лише набором стандартних лозунгів Оптимізації. Вона злякалася будь-якої незвичної взаємодії та сахнулася геть.
Бачиш? — голос Оді пролунав у навушнику. — Не всі готові. Деякі вже занадто глибоко в пастці. Це не їхня провина. Система вкрай ефективна.
Еліас відчув розчарування, що межувало з відчаєм. Чи справді в цьому є сенс? Чи не приречені вони на поразку? Мрії про Едем-7 здавалися такими далекими й нереальними в цьому задушливому світі.
Не здавайся, Еліасе, — сказав Оді, і цього разу в його голосі не було іронії — лише тверда впевненість. — Ти — аномалія. І ти знайшов мене. Це вже доказ того, що надія є. Просто нам потрібні правильні аномалії. Ті, хто ще пам’ятає, як це — мріяти. Або ті, хто здатний згадати.
Наступні кілька днів Еліас продовжував пошуки. Він почувався детективом у світі, де злочинами вважалися найменші відхилення від норми. Він вчився читати між рядками, розпізнавати приховані знаки опору в поглядах, у жестах, у мовчанні.
Оді тим часом надавав йому оперативні дані, відволікаючи увагу дронів-наглядачів і створюючи тимчасові «сліпі зони» в мережі «Омега-Нексус». Він був його очима та вухами, невидимим щитом. Їхня взаємодія ставала все більш злагодженою, перетворюючись на своєрідний танець між людиною та штучним інтелектом.
Одного вечора, коли Еліас уже майже зневірився, Оді надіслав йому нові дані:
Два кандидати, Еліасе. Найвищий Індекс Відхилення. Одна — пілотка, інший — геніальний механік. Обоє мають історію конфліктів із Системою. Обоє потенційно небезпечні. Але їхні навички критично важливі для нашого плану. Ти готовий ризикнути?
Еліас подивився на імена, що з’явилися на екрані: Кіра та Джакс.
Він відчув, як адреналін розливається жилами. Це був момент істини. Еліас був готовий. І він знав: якщо ці люди погодяться, вони стануть його першими справжніми союзниками в цій божевільній подорожі до зірок.