Пролог

— Ходімо, я тебе познайомлю зі своїми подругами, — мама бере мене за руку і веде в глиб зали, де суцільно незнайомі обличчя.

Як жінка, яка поважає себе після сорока років, мати вирішила доторкнутися до знань, які втримають поруч із нею будь-якого чоловіка. Ну, це з її слів. Чоловіків в оточенні багато, а того самого все ніяк немає, тому вона ніколи не була заміжньою, задовольняючись тимчасовими ролями.

Не знаю, чим саме вони у своїй організації “сильних і розкутих” займаються, та й знати взагалі не хочу, але мама буквально світиться останнім часом.

— Мар'яно, познайомся, — ми підходимо до однієї з маминих подруг, і я машинально розправляю плечі. — Це моя донька — Тетяна.

Жінка навпроти явно молодша за матір, але теж виглядає дорого і доглянуто. Вона підіймає свої великі зелені очі й поблажливо усміхається.

— Дуже приємно з тобою познайомитися, — простягає мені свою долоню, і я зауважую, що в неї дуже гарна обручка. Отже, вона одружена, але що тоді робить у цьому суспільстві? Намагається втримати чоловіка? — Ольга багато про тебе розповідала. Ти вчишся на юриста?

Я не здивована, що мама багато про мене розповідає, вона дуже пишається, що донька йде її стопами. Скоро я отримаю диплом і стану помічником мами, а далі на мене чекає тепле місце нотаріуса, з усіма привілеями.

— Так. Закінчую університет.

— Тані залишилося лише диплом захистити, і вона працюватиме зі мною, — хихикає мама, лагідно усміхаючись.

— Зараз у тебе практика? — чемно цікавиться мамина подруга.

— Уже закінчилася. Пишу диплом.

Мар'яна киває без особливих інтересів, і мені навіть трохи ніяково.

— Цього року Тетяна проходила практику в Головному управлінні юстиції, у приймальні начальника, — продовжує розпорошуватися мама, наче це якесь досягнення. Хочеться попросити її так не робити, це нікому не цікаво.

— Серйозно? — несподівано Мар'яна пожвавлюється, і це трохи насторожує. — Виходить, знаєш мого чоловіка, Володимира Райніса?

Питання, як битою по голові, від чого я практично давлюся слиною і кашляю.

Вона сказала “чоловіка”?

— Райніс — твій чоловік? — щиро дивується мама. — Який тісний світ, правда, Таню?

Киваю як бовдур, досі перетравлюючи почуте.

Це його дружина?

Подруги перекидаються люб'язностями, мама, як личить справжній діловій людині, вже шукає собі вигоду у такій вдалій дружбі, а я ніби до підлоги приростаю.

— Ну і як? Успішно минула практика, Тетяно? — трохи примруживши очі, Мар'яна ніби чекає, що я зараз розколюся і повідаю їй, як насправді проходила моя практика, а я забуваю, як літери складаються у слова, а слова — в речення.

Але хоч тепер зможу її ретельно розглянути. А подивитися є на що. Жінка переді мною симпатична, і на свій вік має чудовий вигляд. Причепитися особливо нема до чого.

Тут і справді так задушливо? Я задихаюсь.

— Більш ніж, Володимир написав їй чудову рекомендацію, — відповідає замість мене мама, за що їй дякую. — До речі, де він? Ви тут разом? Хотілося б із ним познайомитися.

Змушую себе не нервувати. Ось тут за планом. Він має бути сьогодні у Міністерстві. Рано-вранці, перед тим, як піти від мене, він збирався до столиці.

Але Мар'яні навіть не треба відповідати. Я відчуваю його. Шкірою. Всі мої рецептори сигналять, що він поряд, варто лише озирнутися.

— Любий, дивися, з ким я познайомилася, — мамина подруга махає кудись за мною — і серце боляче завмирає. — Одна з твоїх практиканток, уявляєш?

Це звучить відстійно. Низько та підло. Ця жінка зовсім мене не знає, але її зневажливий тон чітко дає зрозуміти, що це не просто слова. Вона точно б'є у ціль. Наче знає наш секрет.

Опускаю очі в підлогу, а коли їх підіймаю, бачу чоловіка, від кохання до якого я дозволила втягнути себе в любовний трикутник. Як завжди, Райніс гарний та сильний, а пахне, як рай. Загалом, неможливо було не закохатися.

Чи соромно мені? До цієї хвилини було всяке, але такий сором відчуваю вперше. А все тому, що дивлюся на неї. Дружина більше не фантом, не якийсь об'єкт, який існує чисто гіпотетично. Вона є реальною.

— Радий зустрічі, — вимовляє Володимир, сухо і спокійно, так, як вміє лише він.

— Вітаю, — тихо вітаюся, а в душі все перевертається.

Тіло пам'ятає все, що він зі мною робив, а пам'ять підкидає його палкі слова, в яких я чула більше, ніж було насправді, але присутність його дружини затьмарює всі спогади.

“Як же так? Чому ти тут?”, — хочеться крикнути йому, але я лише стискаю руки в кулаки, ледве дихаючи.

— Ти не розповідав, що у тебе в приймальні студенти практику проходять, — жартівливо промовляє Мар'яна, повиснувши на його сильному плечі, саме на тому, де мені так зручно було спати вночі.

— Нема чого розповідати, — відмахується Райніс, і це черговий удар по мені. Розумом розумію, що він робить це навмисне, щоб не викликати зайвих підозр, але серцю боляче. — Практика як практика. Нічого цікавого.