Глава 5. Несподіваний порятунок

— Том допоможи! — кричав Віллі, поки його щось стрімко уносило все далі у невідомому напрямі.

Не встиг він оговтатись, як раптом щось невідоме підняло його за ноги, за чого Віллі повис у повітрі верх ногами. Через деякий час, він почув крики Тома, який тепер також висів верх ногами, поряд з ним.

— Що це таке? — перелякано крикнув до нього Том.

— Не знаю, — Віллі намагався щось розгледіти, однак навкруги була лише висока трава.

Їхні ноги тримали якісь зелені ліани.

— Так так, що у нас тут, дві одинокі та смачненькі комашки, які вирішили відпочити на нашому березі, — той, хто з ними говорив, відхилив високу траву.

Том з Віллі з жахом дивились на те, що було перед їх очима.

— З нами розмовляє квітка!???

— Яка ще квітка! — закричала до них здоровенна рослина,  — я Сарраценія!

Це була величезна за зростом рослина, зелено-бурого кольору. Віллі ще ніколи не бачив, щоб рослина вміла розмовляти.

— Я зовсім забувся представитись, — промовила галантно рослина, — мене звати Джеральд і я полюбляю маленьких та смачненьких мух.

— Але ж ми не мухи, — заперечив боязко Віллі.

— Мовчати! — грізно прокричав Джеральд, після чого одразу спохватився, — вибачте мені, я дуже легко впадаю у гнів, річ у тому, що зараз стало дуже тяжко ловити мух, майже ніхто не зупиняється на цьому березі, ось ми з дружиною і почали їсти всіх підряд.

— З дружиною!? — вигукнули Том з Віллі в один голос.

— Так це я, — раптом почувся жіночий голос по заду.

Том з Віллі скрикнули від неочікуваності.

— Вічно ти забуваєш мене представити Джеральд.

— Ой точно вибачте, це моя дружина Біатріс, — гордо промовив Джеральд.

— А як звати цих двох славних юнаків? — запитала люб’язно Біатріс.

— Мене звати Віллі, а це мій друг Том, — відповів Віллі, з острахом поглядаючи на них.

— Які чудові імена в них Джеральд, навіть шкода буде їх їсти, може відпустимо?

— Що? відпустити їх? але це перша наша здобич за довгий час!

— Ну подивись на них, хіба вони не чудові, — промовила Біатріс.

— Хехе, вибачте моїй дружині, вона дуже сентиментальна, — промовив  Джеральд.

— Сер, ваша дружина права, може дійсно не будете нас їсти, — промовив Віллі, набравшись хоробрості.

— Хахха ти чула Біатріс,  — сміючись промовив Джеральд, — ми вже декілька днів нічого не їли, звісно ми вас з’їмо.

— Не хвилюйтеся хлопчики, — промовила заспокоюючи їх Біатріс, — в нашому шлунковому соці, ви дуже швидко перетравитесь, навіть не відчуєте, як все закінчиться.

Після таких слів, Віллі похолов від страху, мабуть, не має страшнішої смерті, ніж бути перетравленим рослиною. Віллі глянув та Тома, який також виглядав налякано.

— Тримай собі ось цього крилатого, — Джеральд передав Віллі Біатріс, — а ось цього з’їм я, — промовив він, дивлячись на Тома, — вибачте господа, нічого особистого, ми дійсно не хотіли вас їсти, але уви, таке життя.

Джеральд підніс Тома до свого рота, щоб вже з’їсти, як раптом Том закричав.

— Заболотна долина!

Джеральд різко завмер, після чого переглянувся з Біатріс, яка також виглядала здивованою.

— Що ти сказав? — перепитав Джеральд у Тома.

— Я сказав, Заболотна долина, — повторив Том.

Віллі розгублено поглянув на Тома, однак той подав знак йому мовчати.

— Ви одні із таємних воїнів Королівства Пробуджених вночі? — запитала  Біатріс.

— Ні, але я зі своїм відважним другом направляюсь до цього королівства, щоб передати важливе послання, яке допоможе їм у війні з Вандерогом, — відповів Том.

Джеральд та Біатріс опустили їх на землю.

— Так чому ви одразу не сказали, ми б вас не чіпали! — промовив вибачаючись Джеральд.

— Так так, вибачте нас хоробрі юнаки, — підтримала Біатріс, — я як сьогодні пам’ятаю той жахливий день, саме тоді ми втратили наших хлопчиків.

Біатріс гучно схлипнула, за чого Джеральд почав її заспокоювати.

— Той день в Заболотній долині ми не забудемо ніколи, — продовжив розповідь Джеральд, — рік назад, ми з нашими хлопчиками жили в тій долині, спокійно, нікого не чіпали, як однієї ночі на нас напали Чорні жуки на чолі з Вандерогом та почали всіх зрубувати своїми клешнями. Як потім з’ясувалось, їм потрібен був сік, який вироблюється в нашому шлунку, щоб потім використовувати його для боротьби проти інших комах, від цього соку комахи одразу гинуть.

— Вони почали вирубувати всіх без розбору, перші полягли наші хлопчики, — продовжила Біатріс, схлипуючи, — і коли черга дійшла до нас, раптом звідки не візьмись, з’явились таємні воїни з Королівства Пробуджених вночі та захистили нас, однак спасти наших синів вже не вдалось.

—  Ми не змогли винести цього горя, тому покинули Заболотну долину та перейшли жити сюди, як надалі від усіх, — завершив свою розповідь  Джеральд, — з того часу, я ненавиджу Чорних жуків та Вандерога і якщо є хоч один шанс завадити їм, то я зроблю все, що завгодно і навіть пожертвую своєю вечерею.