Розділ 53

Тепер Аркадій вдивлявся у вікно з непідробним інтересом. Його не цікавили дерева, що обступали залізничне полотно, не захоплювало болото, яке займало смугу відчуження. Йому не було справи до будиночків, які іноді миготіли уздовж залізничного насипу.

Над деревами клубився свинцевий сутінок, передвіщаючи сувору негоду. Кожна людина у формі змушувала серце Аркадія стискуватися, майже зупинятися. І тепер міліція напевно забереться із платформ у теплоту кімнат чергового.

Був у тій поїздці ще один важкий момент: мандрівники відправлялися в дорогу, маючи в запасі домашні харчі, тому що харчуватися у вагоні-ресторані було дорого й несмачно. За ціною би, звичайно, справа не встала, але там вони кидалися б в очі. Тому на вузлових станціях вони відходили від залізної дороги, харчувалися в поганих їдальнях і кафе, а після йшли на базар, щоб придбати провіант у дорогу.

Тому Аркадій в дорозі втратив апетит, Валентина ж їжею не гидувала, на тарілці нічого не залишала. А от пила вона мало, не даючи напитися чоловікові, який вважав, що нерви потрібно заспокоїти. Але й без алкоголю ідеї з'являлися божевільні: скажемо, залишити Валентині гроші, самому зійти на станції, знайти монастир. Адже залишилися ще монастирі?

Але в один день Валя сама дістала куплену фляжку коньяку, налила собі й Аркадію.

- Що це таке? - не зрозумів той.

- Сьогодні Павлу дев'ять днів, - відповіла Валентина.

- Але ж він зовсім небагато не дожив до дня народження, - сказав Аркадій. - Йому післязавтра повинно було виповнитися двадцять шість…

Він потягнувся за коньячною пляшкою й налив по пластмасовим стаканам ще небагато. Випили. Рідкий вогонь розлився по нутрощах, у тілі з'явилася розслабленість. Але хотілося напитися вщент, до відключення, і нехай завтра буде погано.

Аркадій трохи був злим на покійного товариша. Адже Павло загинув для того, що вони могли продовжувати свій біг. І здатися просто так, без бою, означало зрадити його жертву. Виходило, що після смерті мрець забрав свого друга в заручники.

З іншого боку, якби поранений був Аркадій, а не Павло, вистачило б у нього сміливості залягти, прикриваючи друзів?.. І як би зробив Павло на місці Лефтерова? Безсумнівно, ліг поруч, не кинув друга. І виходило, що саме загиблий був краще, чистіше, ніж, той що вижив.

Вірно, Валентина воліла, щоб живий залишився Павло, - подумав Аркадій.

Але відразу зрозумів, що це не так. Їй, схоже, було однаково.

- Я збрехав. У нього день народження був у січні. А ти зустрічалася з ним, і навіть не знала, коли в нього День Народження?.. Ти й із мною заради грошей! - у серцях кинув Аркадій.

- Дурень! - фиркнула Валька. - Мені нічого б не важко було тебе вбити, викинути тіло під ухил. Адже шукають тебе, а не мене. А із двома сотнями тисяч карбованців я б де завгодно могла влаштуватися. Навіть додому б повернулася.

- Так чому не вбила дотепер?

- Іноді я сама себе про це питаю.

Поїзд налетів на бурю. По вікнах хльоснули тугі джгути зливи. Уздовж залізничного полотна стояв ліс, похмурий, зовсім як з початку якоїсь недоброї казки.

- Але ж він загинув за нас! - сказав Аркадій.

- Ну й дурень, що загинув!

- Якби він не загинув, ми б усі у в'язниці сиділи.

- Не узагальнюй. Ти б сидів. Я б знайшла, що сказати. А то й зовсім утекла.

- Ах ти тварина!

Він замахнувся й ударив, але в якусь мить встигнув відвести кулак, так, що той не вибив зуби Вальці, а врізався в тонку стінку купе. Біль, що виникла, трохи протверезила Аркадія. Він глянув на свою руку зі збитими кісточками. На шкірі проступила кров.

- Ну от, я так і знала, - сказала Валентина. - Травоїдний ти чоловік, Аркадію. Не можеш навіть людину вдарити. І як тебе понесло грабувати – розуму не прикладу. Дай, хоч руку подивлюся. Ранки невеличкі, але без санобробки гоняться погано.

Вона потягнулася й спробувала забрати його руку, Аркадій прийнявся вириватися, дівчина наполягала, боротьба наростала. У якийсь момент поїзд сіпнувся, набираючи швидкість, і чоловік звалився на жінку. Тепер вона, сміючись, спробувала відіпхнути Аркадія, але той раптом піймав її в обійми.

На секунду вони завмерли, дивлячись ока в очі один одному. Він почував пружність її грудей, вона – його збудження. А після Валя блискавично й коротко поцілувала його в губи, він завдав відповідного удару, впившись у її вуста ґрунтовно – дівчина відгукувалася.

І раптом Аркадій відчув, як її пальці розстібають ремінь на його штанях.

Вона була незаймана й недосвідчена – втім, медична освіта хоча б дала теорію в цій області. Його знання зводилися до дюжини сальних жартів і якихось невиразних фраз, почутих від друзів. Але подібно ентузіастам, вони швидко вчилися.

Аркадій брав Валентину в такт із бурею, через яку нісся поїзд, цілував родиму пляму дівчини, її Францію, яка від пристрасті зробилася ще більш виразною. Валька відгукувалася на удари, вигинаючись, запускаючи пальці в його волосся.