Розділ 27

Вони прийшли в ніч із п'ятниці на суботу. Стояла задушлива жара, багатоголосо співали цвіркуни. У кімнатах квартир майже скрізь згасли вогні – лише на деяких кухнях жовтуватим світлом горіли лампи.

Аркадій бажав знову забратися на дах, витягнути ганчірки з повітропроводу, але Павло відговорив, сказавши, що не треба ускладнювати план без необхідності.

Футбольне поле пустувало. Тільки на іншій його стороні, на вкопаних у землю колесах сиділи підлітки. У темряві зрідка миготів вогонь цигарки, чувся голосний сміх. Молодь зовсім не заважала Аркадію й Павлу, але ті не поспішали, очікували в темряві за трубою шкільного тиру, близько жерделі. Часом, зрізуючи дорогу через футбольне поле, ішли пізні перехожі.

- Що я спати хочу, - позіхнув Аркадій, поглядаючи на годинник.

- А я ще не прокинувся сьогодні, так уже спати хотів, - відповів Павло.

Він м'яв у пальцях цигарку, але закурити не наважувався, щоб не залишати доказів. Втім, ця обережність була зайвою: за трубу бігали курити школярі, підлітки із прилеглих будинків. Тому недокурків тут вистачало.

Близько початку першого ночі підлітки галасливо розійшлися. Виждавши для вірності ще півгодини, Аркадій і Павло шаснули в темряву, яка із задньої сторони тиру була зовсім непроглядною.

Фрамуги вікон компресорної були підняті. Щоб замкнули геркони, поруч із датчиками були покладені магніти, вийняті колись із гучномовця. Було очевидно, що подібним чином від жари рятуються не перший раз.

Приготовленою ножівкою в ґратах акуратно випиляли два прути, обмотаних дротом сигналізації. Прути вийняли з обмотки, викинули, а дріт акуратно закріпили по краях діри, що утворилася . Потім шаснули усередину будинку.

На кілька секунд Аркадій зупинив свого друга, прислухався – чи немає пастки, якогось шуму. Але ні – було тихо.

Вузькими чорними сходами з підвалу піднялися на перший поверх. Десь у його глибині горіла лампа в кімнатці вахтера, муркотало радіо. І тут панував спокій і умиротворення.

Підійшли до зброярні. Перші її двері були складеними, дерев'яними. Зсередини зверху на ній був магніт, який замикав геркон сигналізації. Далі були другі двері - ґратчасті, зварені з арматурних прутів, які обплітали дроти.

- Якщо бажаєш зупинитися, - сказав Аркадій, - саме час.

Павло покачав головою.

- Тоді за роботу.

Тихим дрилем з ручним приводом просвердлили кілька отворів. Потім акуратно вичавили вниз і назад нижню поперечину й вставку. Утворювався лаз на кшталт котячого, десь сорок на сорок сантиметрів. Потім уже звично перепилили прути, склали дроти, проникнули в зброярню.

У крихітній кімнатці без вікон і вентиляції на стелажах зберігалися пневматичні гвинтівки й пістолети. Ще був сейф із двома нерівними чарунками. У великій нижній перебувало півдюжини гвинтівок ТОЗ-8 і стільки ж цільових пістолетів Марголіна. У верхній меншій чарунці лежали набої.

Аркадій видихнув – йому здалося, що саме важке пройдено. З кишені він витяг ключі, легко відкрив верхню чарунку. А от з нижніми дверцятами щось пішло не так. Ключ пішов туго, а зробивши чверть оберту, раптом застряг. Він трохи ходив уперед-назад, але зробити повний оберт не виходило.

- Твою матір! - тихо лайнувся Аркадій.

- Западло… - погодився з ним Павло.

Він уже вигріб патрони й придивлявся до пневматичок, що стояли на стелажах. Однак було домовлено – їх не брати.

Аркадій, тим часом, хитав ключ, намагаючись знайти положення, що відкриває замок, але нічого не виходило.

- Сильніше дави, сильніше! Дай сюди!

Павло відсторонив товариша, узявся за голівку ключа, став повертати його. На секунду Аркадію здалося, нібито в товариша вийшло, але пізніше силумін ключа хруснув, кільце відламалося.

- Тепер точно все, - підсумував Аркадій.

Він прикинув щось, глянувши на пилку, але петлі були заховані всередину сейфа, і розкрити його настільки жалюгідним інструментом не вийшло б.

Вони пройшли дорогу назад. Аркадій очікував, що у відкритої фрамуги їх зустріне міліція, але місто все також спало. Пішли по вулицях міста повз кінотеатр, через дитяче містечко, по вулицях селища. Собаки ще спали, і тільки іноді ліниво гавкали на перехожих.

-

Повітря у ночі було ароматне та свіже. Але завод гримотів, гудів, сипав у нічне небо іржавий дим.

Аркадій подивився на годинник – був початок четвертого. Хотілося пити.

- Що будемо тепер робити? - запитав Павло. - Де брати зброю? Другий раз уже туди не заліземо.

- Набої є – самі зробимо.

Пройшли до тренувального стадіону, сіли на схилі – спускатися до джерела не стали. Сонце повинно було зійти за їхніми спинами. А в заплаві ріки клубилася імла, одурівши від безкарності, квакали жаби. Та по Тополиній вулиці іноді, висвітлюючи дорогу фарами, пролітала машина.

- Про що думаєш, командир?.. - запитав Паша.

- Ні про що особливо, - збрехав Аркадій.