Розділ 14

На П'ятому мікрорайоні стоїть понині три дев’ятиповерхівки, на яких по святах запалювалося три слова - «КОМУНІЗМ НАШЕ МАЙБУТНЄ». Виходило по слову на будинок. Напис добре було видний від Кіровського житломасиву або із транспорту, що йшов з Жовтневого району в Іллічивський по вулиці Карпінського й проспекту Металургів.

Ханін жив у тій дев’ятиповерхівці, на якій світилося «НАШЕ». Від заводських прохідних до його будинку було, мабуть, півгодини ходьби, і якщо погода й час дозволяли, Саня ходив пішки.

Маршрути можна було варіювати: пройти по Восьмій вулиці, вийти на проспект близько «Дзеркального» або рухатися дворами до вулиці Покришкіна. Якщо крокувати проспектом, то в розпорядженні пішохода було дві сторони – східна малолюдна й західна – жвава. Коли нікуди було квапитися, можна було зробити гак і зовсім піти по Карпінського.

Це дуже подобалося Ханіну. Він вважав, що ходити єдиним маршрутом – погано для уяви. Людина, яка живе на місці, яка ходить по одній дорозі стає забобонною. У неї, мабуть, немає інших розваг, крім як розглядати дрібні зміни. І, якщо подумати, усі прикмети – спадщина кошлатої давнини. Адже невідомо, що передвіщає зустрінутий зелений «Жигулі» або що значить мотоцикліст, який переїхав вам дорогу.

Шлях на роботу Ханін завжди проходив один, і переважно поодинці йшов додому. Часом компанію на частину шляху становили товариші по службі, яким було відносно по дорозі – скажемо, Аркадій. Але в той день вони відправилися до Ханіна додому.

Недавно з Москви Сані привезли книгу – «Населений острів» братів Стругацьких. Наприкінці роману значився тираж – сто тисяч екземплярів, що за мірками СРСР було цілком пристойно. Але у вільному продажі книгу було не дістати. Деякі грішили на спекулянтів, інші затверджували зі знанням справи, начебто частина тиражу була без розголосу вилучена й знищена. Нібито якимсь верховним читачам дуже не сподобалися декотрі паралелі, і тисячі томів пішли під ніж, а критики, які пропустили отаку антирадянщину, отримали по шапці.

На користь цієї теорії говорило й те, що Стругацьких майже перестали друкувати.

Привезену книгу Саня прочитав сам, а тепер давав її читати знайомим – на ніч, а гарним друзям - на дві доби. Аркадію книга була обіцяна на вихідні.

Лефтеров подумував перефотографувати книгу, а після потроху віддрукувати її в машбюро на машинці. Втім, витівка видалася громіздкою - довелося б розщедритися на плівку й фотопапір, а зшита зі фотографій книжка була б товщиною сантиметрів п'ять. По дорозі назад Аркадій подумував зайти в «Волну», що торгувала культтоварами, прицінитися до фототоварів.

Ішли, мабуть, по улюбленій дорозі Ханіна – по вулиці Сєченова, на якій не було магазинів, повз три школи, повз дитячі садки й тир.

Шлях, як водиться, коротали бесідою. Та, переважно, зводилася до монологу Ханіна, який фантастику просто обожнював. У нього були зібрані майже всі томи закордонної фантастики видавництва «Мир», що було результатом титанічних зусиль, тому що подібна література мешкала на окраїнах книжкових полиць. Санька цінував саме закордонних авторів, а радянських письменників-фантастів вважав нудотними й нецікавими.

Ті пророкували перемогу комунізму в космічних масштабах. Але, на думку уїдливого Ханіна, СРСР і в космосі лише масштабує свої проблеми й недоліки. І десь на Альматеї будуть шикуватися черги за підгнилою картоплею, у ціні будуть італійські скафандри, а радянські космічні кораблі, зведені до рангу ширвжитку, перетворяться в аналог радянських автомобілів – тобто будуть ненадійними й громохкими цебрами з гайками.

Але до братів Стругацьких мав Ханін зовсім інше відношення:

- Їхній марксизм – гірше антимарксизму. Дивно, як цензура таке пропустила. У нас як вважається: повсталі трудові маси, озброєні радянським оружжям й передовим комуністичним навчанням перемагають і встановлюють спершу соціалізм, а після – будують комунізм. А ось ні, не отут-то було, говорять нам Брати. Якщо в країні феодалізм, то повсталий народ приведе країну знову у феодалізм. Тому що спершу повинна сформуватися буржуазія, яка проведе свою буржуазну й промислову революцію. Повинен з'явитися пролетаріат, вивчитися…

Вийшли на проспект біля довгобуду майбутнього Палацу культури Металургів, пройшлися повз п’ятиповерхівки-гуртожиткі, тісно набиті пітною й гарячою плоттю робітників, потім добралися до дев’ятиповерхівок.

Багатоповерхівки були не республіками, а вертикальними конфедераціями. З одного вікна пахне смаженою картоплею, з іншого - пранням. Із третього чутно музику - начебто хтось електрогітарою приборкує отруйну змію, із четвертого – лайка. І кожний заважає сусідові, і хочеться роз'їхатися, але немає такої можливості.

Викликали ліфт, той прибув із самого верху, прихопивши по шляху з п'ятого поверху запах смачного супу. Потім ліфт став підіймати друзів на восьмий поверх. Кабіна гримотіла. Блякло світила лампа, захована від злодіїв і хуліганів за сталевою пластиною із круглими отворами.

Ліфт наводив тугу, і, вочевидь, для розваги пасажирів на одній стіні кабінки була намертво приклеєна фотографія якоїсь дівчини. Та була показана зі спини, і одяг, м'яко кажучи, не стискував її рельєфну фігуру. Неподобство намагалися здерти – дряпали нігтями й монетками, але приклеєна вирізка була капітально. Та й часу в пасажирів вічно не вистачало.