Розділ 1

…Рівно об одинадцятій, коли з радіоточки в машбюро напроти почулися звуки виробничої гімнастики, почалася нарада. Її вів, як звичайно, Старий.

- Неподобство! - репетував він так, що в машбюро тремтіли склянки й здригалися друкарки, раз у раз помиляючись у наборі. - Огидно до зими готуєтеся! Через місяць дощі зарядять, а у вас кіт не валявся! Калюжі в цеху стояти будуть.

До сезону дощів було, мабуть, місяця три-чотири. Траплялося, дах ремонтували й у жовтні. Звичайно, подібне було ненормальним, але на початку літа його перекривати було явно зайвим. В усі роки лагодили одним способом: розгортали руберойд. За рік смола не те випаровувалася, не те витікала. Тільки наприкінці весни дах чистили від піску, а десь у серпні наносили новий шар руберойду. Нагадувало анекдот про таджика та його три халати. Згадавши цей жарт, Аркадій посміхнувся. Як виявилося, не до діла.

- Він ще посміхатися буде! - вибухнув Старий. - Ти що думаєш, тебе сюди на хаханьки покликали? Чому дах дотепер не покритий?

- Так ще все літо попереду, смола випарується. Та й руберойду немає… - почав Аркадій.

І відразу отримав стусана від Володимира Никифоровича, начальника цеху:

- Мовчи…

Але було пізно.

- Пиши, - Старий дав розпорядження Саньку Ханіну. - Заступнику начальника цеху Лефтерову забезпечити одержання покрівельних матеріалів. Строку тобі… Тиждень. Через тиждень – докласти про виконання. Записав?..

Ханін кивнув. Протокол вів він, тому що жінок на нараду намагалися не запрошувати. Без них чоловікам можна було не стримуватися у виразах та емоціях.

- Так де ж я його візьму…

Знову стусан:

- Мовчи.

- Де бажаєш, там і бери. Ти заступник начальника цеху! Коли воно є – усякий зробить. А ти зроби, коли немає. Наступне питання…

Хлопець внутрішньо махнув рукою. Батько, поки був живий, казав, щоб Аркадій з дурнями не сперечався. Ленін з портрета за спиною Старого дивився на Аркадія зі знаменитою ленінською посмішкою, і, як зараз здалося – зі зловтіхою.

«Та добре, знайду я руберойд, - подумав Аркадій. - Хоча б квадратів сто-двісті дістану, відрапортую, що робота почата. А там - раптом забудеться».

Він задумливо скосив погляд до протоколу попередньої наради – листок паперу, надрукований на машинці через копірку. Судячи із бляклості літер - копія п'ята, а то й шоста. Начебто питань по його цехові не було, однак же, сидіти належало ще годину-півтори – стільки звичайно тривали наради у Старого.

Далі корили начальника інструментального цеху: той знову провалив строки по виготовленню шаблонів.

Думки Аркадія повернулися до чужинця, який сидів зараз в останньому ряді. З'явився він сьогодні до ранкового селектора, поіменованого на заводі «радіонянькою», і відразу зробив сенсацію. Молоденький хлопчик - тільки з інституту, чубатий красень, який, немов, зійшов з якогось агітаційного плаката, навіть у конторі цеху виглядав чужо. Друкарки, яким не сиділося на місці на початку зміни, відразу визначили, що білосніжна сорочка – зі східної Німеччини, туфлі італійські або, принаймні, угорські. Дівчата також помітили, що юнак, імовірно, неодружений, і стали йому пускати бісики, на що той відповідав прихильною посмішкою.

Аркадій признав прибульця відрядним, і, стало бути, тимчасовою, випадковою людиною. Однак же одинадцатигодинну нараду він не став перечікувати в чиїмсь кабінеті, а прийшов у зал засідань. Звідси висновок: людина не стороння. Кєдєбешник? Перевіряючий?.. Ні, ті вдягаються підкреслено скромно, а перші ще й акуратно. Хтось ще.

… За стіною програла дванадцята година, і почався концерт «У робочий полудень». Стукіт безлічі друкарських машинок, схожий на шум механічного водоспаду змінився ледь чутним свистом електрочайників. Стукіт підборів по коридору – судячи із запаху, з їдальні якась жінка несла пиріжки. У шлунку занило – варто було б перекусити до наради й випити чаю. Але Аркадій тоді не став – їсти не дуже хотілося, а чай під час довгого сидіння міг попроситися назовні.

Тепер отримував рознос енергетик за недостатній тиск повітря. Старий кричав сильно, енергетик який, до речі, був не набагато молодше Старого, сидів немов школяр, який проштрафився. Кого як, а Аркадія лемент на нарадах лякав тільки перший час. Те, що відбувалося, здавалося якоюсь злою пародією на школу, де головуючий-вчитель веде урок, а інші – моляться, щоб їх не запитали. Але згодом це все стало більш нагадувати театр, де всі ролі роздані, а головуючий після якоїсь особливо яскравої тиради огляне присутніх, запитає поглядом – хіба не добре зіграв, хіба не чудова фраза?..

Тайкома Аркадій подивився на годинник – час тягся вбивчо повільно. Глянув на начальника цеху. Той у своєму блокноті із зосередженим і вдумливим виразом обличчя, як звичайно, малював зайчика. Цього разу зайчик виходив більш схожим на корову.

- Питання є?.. Ні. Йдіть працювати, ледарі, - завершив нараду Старий.

Присутні загриміли стільцями. Підвівся і пішов до дверей Старий. На його спустіле крісло Аркадій глянув з повагою, легкою заздрістю й передчуттям. Крісло в залі було одне. Інші, навіть якщо нараду вели дві-три людини, сиділи на звичайних стільцях. І крісло це вабило, сісти в нього здавалося межею мріянь. Але ж не так уже й далеко до нього – Володимир Никифорович вже на пенсії й піти на відпочинок грозить щотижня. Аркадію, при цьому, він обіцяв якщо не свій кабінет, то замовити слівце… Ну, а від начальника цеху до крісла одного із замів – рукою подати. І вже Аркадій буде сам вергати громами на притихлих підлеглих.