Епілог (частина 1)

П'ять років по тому

Нас вже четверо, дві найгарніші донечки. Такі вже дорослі,а здавалося, що ще недавно ми ішли в пологовий за наступною порцією щастя.

Як сьогодні пам'ятаю, той момент, коли Вікторія з хитрими очима вручила мені білосніжну коробочку і склавши руки за спину , стала чекати, коли я її відкрию. 

У коробочці був торт, а на ньому напис "Чекай на мене, тату"

Спочатку був ступор... Мій погляд метався з тортика на Вікторію і назад. Я не очікував,що ми зможемо вдруге стати батьками так швидко. У Віки було довге відновлення після пологів і зелене світло в тунелі безкінечного відновлення ми побачили лише через три місяці.

Радів тоді як дитина, бо це означало, що я знову можу приймати дозу особистого наркотику . Ми тоді віддали крихітку до моєї мами, а самі зайнялися порушенням целібату.Порушення були млосними і шаленими одночасно. Нам зірвало дах і ми вирішили надолужити втрачений час.

На зміну ступору прийшло приємне усвідомлення ,що я знову стану татом. Воно теплою хвилею розлилося по тілу. Уже уявляв собі ці маленькі, пухкенькі ручки, які хочеться цілувати без упину.

А згодом я схопив кохану дружину в обійми і заціловував до втрати пам'яті, довго дякуючи за приємну новину.

Даринка  тоді сприйняла новину радісно .Вона вже давно просила про братика або сестричку і ми виконали її бажання .Вона любить сестричку понад усе.

Різниця між ними два роки ,а вони вже найкращі подруги. В дитинстві я також хотів мати братика чи сестричку,але не судилося .

Після народження Каті, ми з Вікторією відкрили власну клініку - "Healthy family" вже три з лишком роки ми лікуємо людей . На відкритті наполягала Віка. Вона знала про мою мрію, тому саме вона стала ініціатором створення. Я мріяв відкрити клініку, але потім, з появою сім'ї, пріоритети помінялися, і я переключився на найрідніших.

Зате тепер я можу поєднувати приємне з корисним, Вікторія працює разом зі мною. Хочу наголосити, що я був проти , але жартівливі  звинувачення у домашньому терорі мене переконали .Вкотре впевнився, що впертість не зникає, як вагітний животик .

Але я люблю у ній абсолютно все, а впертість особливо.

Недавно ми відсвяткували річницю дерев'яного весілля, але скажу, що наш шлюб за ці п'ять років набув міцності золота. З появою Даринки ми не віддалилися, а лише зблизилися. Підтримка була з обох сторін: якщо у мене було нічне чергування, то зранку мої дівчатка давали мені відіспатися. Якщо у мене був вихідний, то ми або відпочивали нашою маленькою сім'єю, або я забирав Даринку, а Віка в той час відсиплялася чи йшла по своїх справах.

Я не з тих чоловіків, які вважають, що жінка з народженням дитини має забути про себе і варити мені борщі з дитиною на руках. У неї також можуть бути справи, бо життя не закінчилося з появою дитини.Тому мені не складно щось приготувати самому чи замовити їжу з ресторану, якщо вона не встигла.У неї також бувають вигорання, тому я стараюся усяко їй допомагати, підтримувати і любити ще сильніше. Після народження першої донечки дружина стала для мене ще коханішою і ще бажанішою.

Друга вагітність проходила важко. Дружина лежала на збереженні, а нашим з донею завдання було забезпечити її приємними емоціями, тому ми часто навідували нашу маму і маленького сильного малюка, який боровся за шанс побачити світ. 

Вже згодом у нас народилася темноволоса дівчинка Катя. Ім'я сестричці вибирала Даринка, яка з перших днів полюбила цілувати Катрусині пухкенькі щічки.

Я думаю, ми не зупинимося на двох дівчатках, бо їм потрібен захисник, чи не так? Такі свої думки оголосив коханій в спальні, коли дівчатка спали на обідній сон. На таку мою заяву дружина відреагувала великими очима і обурливим хмиканням.

- Олегу Володимировичу,- вона завжди називала мене так, коли злилася,- а чи не здається вам , що ви трошки перегинаєте? Давайте наступного разу народжуватимете ви, і можливо ми задумаємося і над четвертим малюком? Я тільки за.

Вона завжди так віджартовується, але ми обоє знаємо, що за донечок вона порве кожного. 

-Вікторіє Вікторівно, відкиньте цей офіціоз, після всього, що було між нами, це недоречно,- для демонстрації нашої співпраці пограв бровами і провів рукою від коліна до дівочого трикутничка ,-я думаю ми зможемо домовитися, щоб все було з мінімальними втратами,- нахилився ближче до неї, і майже торкаючись губ  потонув у зелених очах, як це було від самого початку нашої історії.

На мою заявку тоді  вона лише голосно хмикнула, але вп'ялася таким спокусливим поглядом, що якби не донечки за стіною, то наша співпраця почалася би прямо зараз.

Хто б що не казав, а сім'я це важливо. Сім'я - це те місце, куди ти можеш прийти з проблемами і тебе не засудять, а навпаки підтримають.Так, бувають труднощі, негаразди, конфлікти, але тут завжди панує любов і турбота. Я вже не уявляю свого життя без Вікторії, яка стала для мене всім і трошки більше, без двох маленьких янголів, для яких хочеться прихилити небо, на їхню забаганку. Яким же я був бовдуром, коли казав, що сім'я мені не потрібна. 

А вона, як виявилося, потрібна мені як повітря... 

Ну що, друзі, ще трошки і ця історія закінчиться. Дякую всім, хто був з героями від початку. Хочу попросити про фідбек на цю історію. Сподобалася вам історія Олега і Вікторії? Признавайтеся 

Ваша Ягода (⁠•⁠‿⁠•⁠)